— І це відвернуло нас від дослідження життя сестри Урсули.
— Там ви не знайдете скандалів.
— Я шукаю не скандали, а мотив для нападу.
— Для вбивства шістдесятивосьмирічної черниці? — Матінка Мері Климент похитала головою. — Не уявляю, який раціональний мотив тут може бути.
— Ви казали, що сестра Урсула працювала в закордонній місії, в Індії.
Різка зміна теми, схоже, спантеличила черницю. Вона відкинулася на спинку крісла.
— Як це може стосуватися справи?
— Розкажіть про її життя в Індії.
— Не зовсім розумію, що саме ви хочете знати.
— Вона була медсестрою за освітою?
— Так. Працювала в маленькому селищі за Гайдарабадом. Провела там років зо п’ять.
— І повернулася до Грейстоунз рік тому?
— В січні.
— Вона розповідала про свою тамтешню роботу?
— Ні.
— Прослужила там п’ять років і ніколи про це не говорила?
— Ми тут цінуємо тишу, а не марні балачки.
— Навряд чи розмови про закордонну місію — це марні балачки.
— Ви колись жили за кордоном, докторко Айлс? Мені йдеться не про гарний туристичний готель, де покоївки щодня змінюють постільну білизну. Я про селища, де вулицями течуть стічні води, а діти помирають від холери. Її досвід у місії був не надто приємною темою для розмови.
— Ви казали, що в Індії відбулося щось страшне: на селище, де вона працювала, напали.
Погляд абатиси впав на її червоні й зморшкуваті руки, складені на столі.
— Матінко настоятелько? — мовила Мора.
— Я не знаю всієї історії, вона ніколи не розповідала. Те, що мені відомо, я почула від отця Дуліна.
— Хто це?
— Він служить у єпархії Гайдарабада. Зателефонував з Індії одразу ж після того випадку, щоб повідомити, що сестра Урсула повертається у Грейстоунз. Що вона хоче повернутися до монастирського життя. Авжеж, ми радо її прийняли, це її дім. Тож цілком природно, що коли вона потребувала розради після…
— Після чого, матінко настоятелько?
— Після різанини в селищі Бара.
Раптово під поривом вітру грюкнуло вікно. День за склом був повністю позбавлений кольорів. Сіра стіна підпирала сіре небо.
— Це там вона працювала? — запитала Мора.
Черниця кивнула.
— Селище було таке бідне, що там не було ні телефону, ні електрики. Майже сотня мешканців, а втім, мало хто наважувався їх відвідати. Таке життя обрала наша сестра — служіння найнещаснішим людям на світі.
Мора подумала про аутопсію Пані Пацюк. Про її спотворений хворобою череп. М’яко сказала:
— То було селище прокажених.
Настоятелька кивнула.
— В Індії вони вважаються найбільш нечистими. Їх бояться і зневажають, власні родини виганяють їх геть. Вони живуть в окремих селищах, де можуть сховатися від суспільства, де не мусять закривати своїх облич. Де всі інші так само спотворені. — Вона подивилася на Мору. — Та навіть це не вберегло їх від нападу. Селища Бара більше не існує.
— Ви сказали, там була різанина.
— Так це назвав отець Дулін. Масове вбивство.
— Хто це зробив?
— Поліція так і не з’ясувала. Це могло бути кастове вбивство або ж справа рук індуїстських фундаменталістів, обурених тим, що серед них живе католицька черниця. Або ж таміли чи будь-яка з півдюжини груп сепаратистів, що ведуть там війну. Вони всіх убили, докторко Айлс. Жінок, дітей. Двох медсестер клініки.
— Але Урсула вижила.
— Тієї ночі її не було в Барі. Напередодні вона поїхала в Гайдарабад по медикаменти. Коли повернулася на ранок, побачила попіл замість селища. Там уже були робітники з сусіднього заводу, вони шукали тих, хто міг вижити, та не знайшли нікого. Навіть тварин вирізали — курей, кіз, а тіла спалили. Сестра Урсула зомліла, побачивши тіла, лікар з заводу мусив тримати її в себе в клініці до прибуття отця Дуліна. З Бари вижила лише вона, докторко Айлс. Їй одній пощастило.
«Пощастило, — подумала Мора. — Вона уникла різанини лише для того, щоб повернутися до абатства Грейстоунз і виявити, що смерть про неї не забула. Що навіть тут вона не владна втекти від її руки».
Їхні з абатисою погляди перетнулися.
— Ви не знайдете в її минулому жодного приводу для сорому. Тільки життя у служінні Господу. Облиште пам’ять про нашу сестру, докторко Айлс. Дайте їй спокій.
Мора та Ріццолі стояли на тротуарі там, де колись був ресторан «Мама Кортіна», і вітер крижаним лезом краяв їхні пальта. Мора вперше була тут вдень, вперше бачила вулицю, повну закинутих будинків і вікон, що порожніми очницями дивилися вниз.
— До цікавого ж району ви мене привели, — мовила Ріццолі. Звела очі на вицвілу вивіску. — Це тут знайшли вашу невідому?