— Це не надто далеко від правди. Ти так стараєшся, граючи копа, що ховаєш жінку. Ту жінку, до якої я приїхав.
— Довго ж ти чекав.
— Чому ти на мене зла?
— Я не зла.
— Дивний у тебе спосіб вітати мене в Бостоні.
— Може, це тому, що ти не потурбувався попередити про свій приїзд.
Гебріел зітхнув, пара привидом злетіла вгору.
— Ми можемо просто сісти й поговорити?
Джейн підійшла до передньої лави, опустилася на дерев’яне сидіння. Гебріел сів поряд з нею, і вона дивилася чітко перед себою, боячись глянути на нього. Налякана емоціями, які він у ній збурив. Навіть просто вдихати його запах було боляче: це знову пробуджувало бажання. Цей чоловік ділив з нею ліжко, його дотик, смак і сміх досі переслідували її уві сні. Усередині неї тепер ріс наслідок їхнього союзу, і вона притиснула руку до живота, щоб угамувати прихований біль, який раптово відчула.
— Як твої справи, Джейн?
— Добре. Я зайнята.
— А ця пов’язка на голові? Що сталося?
— А, це. — Вона торкнулася чола й знизала плечима. — Маленький інцидент у морзі. Послизнулась і впала.
— Маєш втомлений вигляд.
— А ти не обтяжуєшся компліментами, так?
— Це просто спостереження.
— Ну так, я втомлена. Авжеж. Такий уже тиждень. Ще й Різдво скоро, а я навіть не купила рідним подарунки.
Дін подивився на неї, і вона відвернулася, не бажаючи зустрічатися з ним поглядами.
— Ти не рада, що ми знову працюємо разом, правда ж?
Джейн нічого не відповіла. Не заперечувала.
— Чому ти просто не можеш сказати мені, що, в біса, сталося? — зрештою зірвався він.
Гнів у його голосі заскочив Ріццолі зненацька. Дін був не з тих, хто часто показує свої емоції. Колись її це розлючувало, бо змушувало відчувати себе неконтрольованою, наче постійно здатною скипіти. Роман почався тому, що вона зробила перший крок, не він. Вона взяла на себе ризик, поставила свою гордість під загрозу, і до чого це привело? Закохалася в чоловіка, який досі був для неї загадкою. У чоловіка, єдиною зовнішньою емоцією якого був цей гнів, який вона чула зараз у його голосі.
Тепер вона теж була зла.
— Немає сенсу це переглядати, — відрубала вона. — Ми мусимо працювати разом. Не маємо вибору. Але зараз я просто не можу розбиратися з усім іншим.
— З чим саме? З тим, що ми спали?
— Так.
— Тоді ти начебто не була проти.
— Це сталося, от і все. Певна, для тебе це було не важливіше, ніж для мене.
Він мовчав. «Ображений? — думала вона. — Скривджений?» Джейн не знала, чи можна скривдити чоловіка, який не має емоцій.
Його раптовий сміх її заскочив.
— Скільки ж у тобі маячні, Джейн, — мовив Гебріел.
Вона розвернулася, подивилася на нього — по-справжньому подивилася, — і їй перехопило дух від того ж, що так приваблювало раніше. Міцне підборіддя, синювато-сірі очі. Відчуття владності. Вона могла ображати його скільки завгодно і все одно відчувала, що він головний.
— Чого ти боїшся? — запитав він.
— Не розумію, про що ти.
— Думаєш, я тебе скривджу? Піду перший?
— Почнімо з того, що тебе взагалі не було поряд.
— Так, правда. Я не міг. Не з нашими роботами.
— До цього все й зводиться, чи не так? — Джейн підвелася з лави, до занімілих стоп кинулася кров. — Ти у Вашингтоні, я — тут. У тебе є робота, від якої ти не відмовишся. У мене є моя. Компроміс неможливий.
— Ти говориш так, наче оголошуєш війну.
— Ні, це проста логіка. Намагаюся бути практичною.
Вона розвернулася, рушила до дверей.
— І намагаєшся себе захистити.
— Хіба не варто? — Ріццолі озирнулася на нього.
— Світ не збирається тебе кривдити, Джейн.
— Бо я йому не дозволю.
Вони вийшли з каплиці. Пройшли двором, ступили за ворота. Ті лунко дзвякнули, зачиняючись.
— Що ж, не бачу сенсу намагатися пробити твою броню, — мовив Дін. — Я готовий подолати далекий шлях до тебе. Але ти мусиш пройти свою половину. Мусиш теж щось давати.
Він розвернувся й пішов до свого авто.
— Гебріел? — гукнула Джейн.
Він зупинився, глянув на неї.
— Як ти думав, що цього разу між нами буде?
— Не знаю. Думав, ти принаймні будеш мені рада.
— А ще?
— Що ми знову трахатимемося, мов кролики.
Вона засміялася, похитала головою. «Не спокушай мене. Не нагадуй про те, чого мені так бракувало».
Дін подивився на неї понад дахом автомобіля.
— Мене цілком влаштувало б і перше, Джейн, — мовив він. Тоді сів усередину й захряснув двері.