Він глянув убік, на верескливу вентиляцію.
— Надто сильний опір дихальних шляхів, — сказала медсестра. — Вона опирається вентилятору.
— Тиск падає, докторе Юень. Систолічний вісімдесят.
— Ставте допамін. Негайно.
Раптом медсестра помітила у проході Ріццолі.
— Мем, вам доведеться вийти.
— Вона притомна? — запитала детектив.
— Вийдіть із боксу.
— Я розберуся, — зголосився Саткліфф.
Він узяв Джейн під руку, не надто м’яко, й вивів з боксу. Зсунув завіси, повністю закриваючи пацієнтку. У цьому мороці Ріццолі відчувала на собі погляди інших медсестер з різних кутків відділення.
— Детективе Ріццолі, — мовив Саткліфф. — Дозвольте нам робити свою роботу.
— Я намагаюся робити свою. Це наш єдиний свідок.
— І вона в критичному стані. Ми маємо спочатку відвернути цю кризу, а тоді вже з нею можна буде говорити.
— Але вона при собі?
— Так.
— Розуміє, що відбувається?
Лікар помовчав. У напівтемряві відділення інтенсивної терапії Ріццолі не могла роздивитися виразу його обличчя. Бачила лише широкоплечий силует і зелені вогники найближчих моніторів, що відбивалися в очах.
— У цьому я не впевнений. Насправді я взагалі не сподівався, що вона опритомніє.
— Чому в неї падає тиск? Раніше цього не було?
— Трохи раніше вона почала панікувати — напевно, через ендотрахеальну трубку. Відчути трубку в горлі — це страшно, але вона має там лишитися, щоб допомогти їй з диханням. Ми дали їй «Валіуму», коли тиск підскочив. А тоді він раптом почав різко падати.
Медсестра відхилила завісу, покликала:
— Лікарю Саткліфф?
— Так?
— Тиск не реагує навіть на допамін.
Саткліфф повернувся до боксу.
Через відкритий прохід Ріццолі спостерігала за драмою, що розігрувалася на відстані кількох футів від неї. Черниця стисла руки в кулаки, зв’язки канатами виділялися під шкірою, коли вона боролася з путами, що прив’язували її до поручнів ліжка. Голова була перев’язана, а рот закритий ендотрахеальною трубкою, але обличчя було добре видно. Воно було набрякле, щоки розчервонілися. Полонена в цій товщі бинтів і трубок, майже муміфікована Урсула мала очі впольованої тварини: зіниці розширені від страху, погляд божевільно стрибає то праворуч, то ліворуч, наче шукаючи виходу. Коли вона смикала за свої пута, поруччя ліжка гриміло, мов ґрати. Верхня частина тіла піднялася над ліжком, і на моніторі серцевої діяльності раптом заверещала сигналізація.
Погляд Ріццолі метнувся до монітора, через який бігла рівна лінія.
— Усе гаразд, усе гаразд, — гукнув Саткліфф. — Вона зірвала один із датчиків.
Він поставив дріт на місце, на екрані з’явився ритм — швидке «біп-біп-біп».
— Збільшити дозу допаміну, — звелів Юень. — Уводимо рідину.
Ріццолі дивилася, як медсестра підкрутила крапельницю, пускаючи у вени Урсули потік фізрозчину. Погляди черниці й детектива перетнулися, в останню мить свідомості. За мить до того, як очі стали скляні й остання іскра розуміння згасла, Ріццолі побачила в них смертний страх.
— Тиск не піднімається! Опустився до шістдесяти…
М’язи обличчя Урсули розслабилися, руки завмерли. Очі за обвислими повіками стали розфокусовані. Незрячі.
— Екстрасистолія, — сказала медсестра. — Бачу екстрасистолію!
Усі миттю розвернулися до серцевого монітора. Лінія серцебиття, що рухалась екраном швидко, але рівно, тепер була спотворена гострими піками.
— Тахікардія! — відгукнувся Юень.
— Не знаходжу тиску! Перфузії немає.
— Опускайте поручень. Ну ж бо, починаємо масаж серця.
Ріццолі відтрутили геть — одна з медсестер кинулася до проходу й вигукнула:
— У нас синій код!
Крізь віконце боксу детектив бачила справжній вир навколо Урсули. Бачила, як ходить вгору-вниз голова Юеня, поки він робить їй масаж серця. Дивилася, як у крапельницю вводять усе нові й нові препарати і стерильні обгортки летять на підлогу.
Вона подивилася на монітор. Екран прорізала зубчаста лінія.
— Заряд на двісті!
Медсестра схилилася над пацієнткою з подушечками дефібрилятора, всі відступили на крок. Ріццолі ясно бачила оголені груди Урсули, вкриті червоними плямами. Її чомусь вразило те, що в черниці можуть бути такі великі, щедрі груди.
Пройшов розряд.
Тіло Урсули смикнулося, наче хтось потягнув за мотузку.
Жінка-коп, що стояла біля Ріццолі, м’яко мовила:
— У мене погане передчуття. Вона не вибереться.
Саткліфф знову глянув на монітор. Тоді їхні з Ріццолі погляди зустрілися через вікно. І він похитав головою.