Мора не відповіла. Вона вже не дивилася на тіла — натомість вдивлялась у те, що стривожило її значно більше. Те, від чого їй на кілька секунд забракло повітря.
Над дверима клініки висіла табличка з виразним символом: біла голубка летить, з любов’ю огортаючи крильми блакитну земну кулю. Цей символ вона одразу впізнала.
То була клініка «Єдиної Землі».
— Докторко Айлс? — покликав її Дін.
Вона здригнулася й глянула на нього. Зрозуміла, що він досі чекає відповіді.
— Тіла… не так просто спалити, — сказала вона. — Надто великий вміст води.
— Ці згоріли до кісток.
— Так, правильно. Легкозаймиста… Ваша правда, тут імовірно була легкозаймиста речовина.
— Бензин?
— Міг бути й бензин. І він найдоступніший. — Мора знову перевела погляд на обпалену клініку. — Тут чітко видно рештки багаття, яке згодом провалилося в себе. Обвуглені гілки…
— Хіба це має якесь значення? Використання багаття? — перепитав агент. Вона відкашлялася.
— Якщо підняти тіла над землею, це дозволить жиру стікати в полум’я. Це… підтримує високу температуру.
Вона різко згребла знімки, поклала назад у теку. Сіла, склавши руки на ній, відчуваючи шкірою гладеньку поверхню й розуміючи, що вміст папки прогризає діру в її серці.
— Якщо ви не проти, агенте Дін, я б хотіла перечитати ці звіти. Поверну їх пізніше. Можете залишити всю папку?
— Авжеж. — Дін підвівся. — Зв’яжетеся зі мною у Вашингтоні.
Мора не зводила очей з папки, тож не побачила, як він пішов до дверей. І не усвідомила, що він розвернувся й пильно дивився на неї.
— Докторко Айлс?
— Так? — підвела вона до нього очі.
— Мене ще дещо тривожить. Воно не стосується справи, це особисте. Не знаю навіть, чи до вас мені слід звернутися.
— Що таке, агенте Дін?
— Ви багато спілкуєтеся з Джейн?
— Авжеж. У ході розслідування…
— Не про роботу. Про те, що її бентежить.
Мора завагалася. «Я можу йому сказати, — подумала вона. — Хтось має йому сказати».
— Вона завжди була вельми напружена, — сказав Дін. — Але зараз щось іще відбувається. Я бачу, що вона з чимось бореться.
— Напад на абатство — складна для неї справа.
— Це не розслідування. Є щось іще, те, про що вона не хоче говорити.
— Тут краще не мене питати. Поговоріть із Джейн.
— Я намагався.
— І?
— Самі справи. Ви знаєте, якою вона буває, клятий коп-робот. — Він зітхнув. Тихо додав: — Здається, я її втратив.
— Скажіть мені дещо, агенте Дін.
— Так?
— Вона вам дорога?
Дін зустрів її погляд, не кліпнувши.
— Я не питав би вас, якби це було не так.
— Тоді довіртеся мені. Ви її не втратили. Якщо вам здається, що вона віддалилася, то це лише тому, що їй страшно.
— Джейн? — Він похитав головою, засміявся. — Вона нічого не боїться. Тим паче мене.
Мора дивилася, як він виходить з її кабінету, і думала: «Помиляєшся. Ми всі боїмося тих, хто може нас скривдити».
Маленькою Джейн любила зиму. Ціле літо чекала на перші сніжинки, на ранки, коли можна буде розсунути штори в спальні й побачити, що земля вкрита білим пухом, ще не зіпсованим слідами. Тоді вона, сміючись, вибігала з будинку й пірнала в замети.
Нині ж, стоячи в полуденному заторі разом з усіма тими, хто так само їздив на закупи до свят, вона дивувалася тому, куди поділася вся магія.
Перспектива провести завтрашній Святвечір з родиною теж не підбадьорювала. Вона знала, як все буде: всі напхаються індичкою, жуватимуть, неспроможні говорити. Брат Френкі знову буде голосистим і нестерпним, бо перебере з ромовим ег-ногом. Батько візьме пульт від телевізора і зробить гучніше, так, що будь-яка змістовна розмова стане неможлива. А мати, Енджела, виснажена проведеним біля плити днем, кунятиме у кріслі-гойдалці. «Щороку ті ж самі старі ритуали, — думала вона, — але ж це й робить нас родиною. Ми робимо одне й те саме в один час, байдуже, тішить це нас чи ні».
Хоча Джейн не мала анінайменшого бажання їхати за покупками, відкладати це випробування було вже нікуди: не можна з’являтися до родини Ріццолі без неодмінної купи подарунків. Вони навіть могли бути абсолютно негодящі, головне, щоб загорнуті як годиться й щоб кожен отримав свій. Минулого року Френкі, мудило, подарував їй сушену жабу з Мексики — з неї було зроблено гаманець для монет. Жорстоке нагадування про прізвисько, яким він постійно її називав. Жаба для жаби.