— Здається, я тут закінчив. — Він підвівся. — Мені треба на літак.
— Ви мали можливість, мали мотив.
— Мотив? — недовірливо пирхнув він. — Для вбивства черниці? Так само можете звинуватити єпархію — певен, їм добряче заплатили.
— Що вам пообіцяв «Октагон»? Ще більше грошей, якщо ви прилетите до Бостона і владнаєте їхню проблему?
— Спочатку ви звинувачуєте мене в убивстві. Тепер кажете, що «Октагон» мене найняв? Як думаєте, буде хтось із відповідальних ризикувати звинуваченням у вбивстві, тільки щоби прикрити випадок на виробництві? — Віктор похитав головою. — Жоден американець не опинився за ґратами через Бхопал. І жоден американець не сяде через Бару. Тепер мені можна йти чи ні?
Ріццолі запитально глянула на Кроу. Той похнюплено кивнув: він уже мав відповідь криміналістів. Доки вона допитувала Віктора, ті обшукали його авто. Вочевидь, не знайшли нічого.
Вони не мали підстав затримувати його.
— Ви поки що вільні, докторе Бенкс, — сказала детектив. — Але ми маємо точно знати, де ви перебуваєте.
— Я лечу додому, у Сан-Франциско. Мою адресу ви маєте. — Віктор рушив до дверей. Зупинився, розвернувся до неї: — Поки я не пішов, хочу, щоб ви дещо про мене знали.
— Що саме, докторе Бенкс?
— Я лікар. Не забувайте про це, детективе. Я рятую життя, а не забираю їх.
Мора побачила, як він виходить з кімнати для допитів. Він пройшов повз стіл, за яким вона сиділа, дивлячись просто перед собою, навіть не глянув у її бік.
Вона підвелася.
— Вікторе?
Він зупинився, однак до неї не розвернувся — наче йому було нестерпно навіть бачити її.
— Що сталося? — запитала вона.
— А як ти вважаєш? Я розповів їм те, що знаю. Сказав правду.
— Я тільки цього від тебе й хотіла. Завжди тільки цього.
— Тепер мені треба встигнути на літак.
Задзвонив її мобільний телефон. Вона подивилася на нього з бажанням викинути геть.
— Краще відповідай, — сказав Віктор зі злістю в голосі. — Ти потрібна якомусь трупові.
— Мертві заслуговують на нашу увагу.
— Знаєш, от у чому різниця між нами з тобою, Моро. Ти переймаєшся мертвими. А я — живими.
Вона дивилася, як він іде геть. Не обертаючись.
Телефон замовк.
Вона розкрила його, побачила, що телефонували з лікарні Святого Франциска. Вона чекала на результати другої електроенцефалограми Урсули, але зараз просто не могла цим займатися: досі переживала останні слова Віктора.
З кімнати для допитів вийшла Ріццолі, рушила до неї з винуватим обличчям.
— Вибачте, що не могла дозволити вам послухати. Ви ж розумієте чому, так?
— Ні, не розумію. — Мора кинула телефона в сумочку й зустрілася поглядом із детективом. — Я віддала його вам. Передала вам відповідь.
— І він усе підтвердив. Сценарій Бхопала. Ви були праві щодо мертвих пташок.
— І ви все одно виставили мене з кімнати. Наче не довіряєте.
— Я хотіла вас захистити.
— Від чого? Від правди? Від того, що він використав мене? — Мора гірко засміялася й розвернулася до виходу. — Це я й без того знала.
Мора їхала до лікарні Святого Франциска крізь заметіль, руки спокійно лежали на кермі. Королева Покійників їде заявити свої права на нового підданого. Поставивши автомобіль у гараж, вона була готова грати роль, яка завжди їй так вдавалася, готова вдягнути єдину маску, яку показувала стороннім.
Вона вийшла з «Лексуса» й рушила крізь парковку до ліфта: чорне пальто майоріє за спиною, чоботи цокають по асфальту. Жовтуваті лампи оповили автомобілі моторошним сяйвом, і їй здавалося, що вона йде крізь помаранчевий туман. Що, якщо добряче потерти очі, туман розійдеться. У гаражі більше нікого не було, і вона чула лише власні кроки, що відлунювали бетонною підлогою.
У лікарняному холі вона проминула різдвяну ялинку, що барвисто мерехтіла вогниками, стіл волонтерів, за яким сиділа літня жінка з кокетливо прикріпленим до сивого волосся ковпачком ельфа Санти. З динаміків лунала «Радість світу».
Навіть у відділенні інтенсивної терапії за іронією долі панував різдвяний настрій.
Пульт медсестер був задрапований гірляндами зі штучної хвої, а у вухах чергової висіли кульчики, схожі на крихітні золоті ялинкові прикраси.
— Я докторка Айлс із лабораторії судово-медичної експертизи, — відрекомендувалася Мора. — Доктор Юень тут?