— Його щойно викликали на термінову операцію. Він попросив лікаря Саткліффа вимкнути вентилятор.
— Для мене зробили копію карти?
— Усе готово.
Чергова показала на товстий конверт на столі з нерівним написом «Для судмедексперта».
— Дякую.
Мора розгорнула конверта, дістала ксерокопію карти. Прочитала сумні докази того, що сестру Урсулу вже неможливо було врятувати: дві окремі електроенцефалограми показали відсутність мозкової активності, і записка від нейрохірурга визнавала поразку:
«Пацієнтка не відповідає на больові подразнення, самостійно не дихає. Зіниці зафіксовані в серединній позиції. Повторна ЕЕГ не показує діяльності мозку. Серцеві ензими підтверджують інфаркт міокарда. Лікарю Саткліффу повідомити рідних.
Висновок: незворотна кома, спричинена тривалою аноксією мозку після зупинки серця».
Нарешті Мора перейшла до сторінки з результатами аналізів. Побачила охайно набрані стовпчики хімічних показників крові й сечі та кількості кров’яних тілець. «Яка іронія, — подумала вона, згортаючи карту. — Померти з цілком нормальними аналізами крові».
Вона пішла до десятого боксу, де пацієнтку востаннє омивали. Стоячи в ногах ліжка, Мора дивилася, як медсестра розкриває простирадла і знімає з Урсули сорочку, відкриваючи тіло не аскета, а жінки, яка насолоджувалася їжею: пишні обвислі груди, бліді й пухкі стегна. У житті вона мала би бути грізною, об’ємне чернече вбрання мало робити це кремезне тіло ще більш разючим. Тепер, без нього, вона була такою ж, як інші пацієнти. Смерть нікого не дискримінує, вона зрештою рівняє між собою святих і грішників.
Медсестра викрутила губку, обтерла тіло — шкіра заблищала, стала гладенька на вигляд. Тоді вона взялася витирати ноги, згинаючи коліна, щоб дістати до литок з заднього боку. Гомілки були вкриті старими шрамами — неприємні наслідки комашиних укусів, на згадку про життя за кордоном. Закінчивши, медсестра забрала таз із водою й вийшла з боксу, залишивши Мору наодинці з пацієнткою.
«Що ти знала, Урсуло? Що могла нам розповісти?»
— Докторко Айлс?
Вона розвернулася й побачила лікаря Саткліффа. Він дивився значно настороженіше, аніж під час їхньої першої зустрічі, — дружній лікар-хіппі з зібраним у хвіст волосся зник.
— Я не знав, що ви мали прийти, — мовив він.
— Доктор Юень зателефонував. Тілом будемо опікуватися ми.
— Чому? Причина смерті очевидна, варто тільки глянути на кардіограму.
— Це протокол. Ми завжди займаємося тілами, пов’язаними з кримінальними справами.
— Ну тоді я б сказав, що це марнування грошей платників податків.
Мора проігнорувала цей коментар, подивилася на Урсулу.
— Я так розумію, ви обговорили з родичами її від’єднання від системи?
— Племінник погодився. Зараз чекаємо на священика. Сестри з монастиря попросили про присутність отця Брофі.
Мора дивилася, як здіймаються й опадають груди Урсули в такт роботі вентилятора. Серце й далі билося, органи функціонували. Якщо зараз узяти в неї кров, відправити в лабораторію, то жоден із тестів, жоден зі складних апаратів не покаже, що душа цієї жінки вже полишила тіло.
— Буду вдячна, якщо надішлете мені остаточні висновки.
— Їх надиктує доктор Юень. Я його повідомлю.
— І останні результати аналізів також.
— Вони всі вже мають бути в карті.
— Там немає результату токсикології. Ви ж зробили це обстеження, чи не так?
— Мали зробити. Перевірю в лабораторії і скажу вам.
— Нехай звідти доправлять результати одразу до мене. Якщо обстеження не було, зробимо його в морзі.
— Ви всім робите токсикологію? — Саткліфф похитав головою. — Схоже на чергове марнування грошей платників податків.
— Ми робимо її тоді, коли це потрібно. Я все пригадую ту кропивницю, яку бачила тієї ночі, як у неї зупинилося серце. Попрошу доктора Брістола зробити аналіз під час розтину.
— Я думав, його робитимете ви.
— Ні, я передаю справу одному зі своїх колег. Якщо після свят матимете якісь запитання, звертайтеся до лікаря Ейба Брістола.
Мора відчула полегшення, коли він не запитав, чому аутопсією займається не вона. І що б вона сказала? «Мій колишній чоловік підозрюється в цьому вбивстві. Я не можу дозволити навіть найменшої чутки про те, що була недостатньо ретельна. Недовершена».
— Прийшов священик, — сказав Саткліфф. — Певно, вже час.
Мора озирнулася, побачила отця Брофі в дверях і відчула, як до щік прилинула кров. Їхні погляди зустрілися — погляди людей, що в таку скорботну мить раптом визнали іскру, що виникла поміж ними. Він увійшов, Мора опустила очі й разом із Саткліффом відійшла, щоб дозволити священикові провести останній ритуал.