— І тому переправляєте її на мене, на Різдво? Мило.
— Я перепрошую. Ви ж знаєте, що я зазвичай не перекидаю на інших відповідальність.
— Це та черниця, про яку я чув?
— Так. Справа не термінова, розтин можна зробити й після свят. Її після нападу госпіталізували, а зараз от вимкнули систему життєзабезпечення. Була серйозна нейрохірургічна операція.
— Отже, внутрічерепний огляд нічого не дасть?
— Ні, там будуть післяопераційні зміни.
— Причина смерті?
— Учора зранку вона мала інфаркт міокарда. Відколи я знаю цю справу, подбала про все необхідне. Маю копію карти пацієнтки, післязавтра привезу.
— Можна спитати, чому ви не робитимете розтину?
— Краще, щоб на звіті не було мого імені.
— Чому?
Вона мовчала.
— Моро, чому ви відмовляєтеся від справи?
— З особистих причин.
— Ви були знайомі з пацієнткою?
— Ні.
— То в чому справа?
— Я знайома з одним із підозрюваних, — відповіла вона. — Він був моїм чоловіком.
Мора дала відбій, кинула телефон на сидіння й зосередилася на тому, щоб доїхати додому. Відступити в безпечне місце.
Поки вона звернула на свою вулицю, пішов сніг, схожий на пухнасті квіти бавовни. Густий снігопад здавався чарівним, укривав галявини сріблястою ковдрою. Спокійна, свята ніч.
Мора запалила вогонь у каміні, приготувала просту вечерю — томатний суп і тост із сиром. Налила склянку зинфанделю й пішла у вітальню, де блимала різдвяна ялинка. Але навіть це скромне частування не лізло в горло. Вона відклала тацю й сьорбала вино, дивлячись у вогонь. Боролася з бажанням взяти телефон і зв’язатися з Віктором. Чи встиг він на літак до Сан-Франциско? Вона навіть не знала, де він сьогодні й що можна йому сказати. «Ми зрадили одне одного, — подумала вона. — Жодне кохання такого не переживе».
Вона підвелася, вимкнула світло й пішла спати.
21
Каструля з телятиною під соусом булькала на плиті вже майже дві години, і запах томатів «сливка», часнику й печені перекривав ніжний аромат вісімнадцятифунтової індички, що поблискувала засмаглою скоринкою у своїй пательні на столі. Джейн сиділа за столом на кухні матері та вмішувала яйця з топленим маслом у картоплю, яку саме зварила й розім’яла. У себе вона нечасто куховарила, зазвичай харчувалася тим, що видобувала з шафи чи з морозильника. Але тут, у материній кухні, це було непоспішним актом ушанування, прославлення їжі як такої, байдуже, наскільки скромні були інгредієнти. Кожен крок, від шаткування до помішування чи поливання соусом, був частиною урочистого ритуалу, що увінчувався парадом страв до столу, де їх належним чином захоплено вітали. На кухні Енджели все робилося так, як годиться.
Тож Джейн не поспішаючи додала борошна до м’ятої картоплі з яйцями і взялася вимішувати тісто руками. Її заспокоювало ритмічне зминання теплого тіста з тихим усвідомленням того, що цей процес не можна підганяти. Вона багато чого в своєму житті не приймала. Забагато енергії вкладала в те, щоб бути швидшою, кращою, продуктивнішою. Було так приємно для різноманіття піддатися непохитним вимогам готування ньоків.
Вона підсипала ще борошна й далі місила, насолоджуючись шовковистою текстурою тіста між пальцями. У сусідній кімнаті, де зібралися чоловіки, на повну гучність працював спортивний канал. Але вона мирно стояла, мнучи тісто, що стало еластичним, відгороджена зачиненими дверима від ревіння стадіону та балачок коментатора. Зосередженість порушилася лише тоді, як один із синів-двійнят Айрін закотився на кухню, вдарився головою об стіл і почав верещати.
Прибігла Айрін, підхопила його на руки.
— Енджело, ви певні, що вам не треба допомогти з куховарством? — спитала вона, відчайдушно сподіваючись утекти з галасливої вітальні.
Енджела, зайнята обсмаженням трубочок для каннолі, відповіла:
— Навіть не думай про це! Просто побудь із хлопчиками.
— За ними може подивитися Майкл. Він усе одно нічого не робить, тільки телевізор дивиться.
— Ні, сядь у вітальні й відпочинь. У нас із Джейні все під контролем.
— Якщо ви впевнені…
— Впевнена, впевнена.
Айрін зітхнула й вийшла. Малюк крутився в неї на руках.
Джейн почала розкочувати тісто для ньоків.
— Знаєш, мамо, вона щиро хоче допомогти.
Енджела дістала хрумкі золоті трубочки з олії й поклала на паперовий рушник.
— Краще нехай пригляне за дітьми. У мене тут своя система. Вона й не знатиме, що як робити.
— Авжеж. Просто як я?
Мати розвернулася до неї, з ложки з дірочками скапувала олія.