Залишившись на самоті, Тереса замкнула двері й ліниво простяглась у кріслі-качалці, тримаючи в руці якусь книжку. Вона вже давно звикла до самотності. Але сьогодні відчувала страх від думки, що до наступного вечора не побачить Рохеліо, що ось так пробуватиме сама-одна аж до ранку, поки не прийде Домінга. Вона прагнула ласки, ніжності, хотіла почути щире слово, яке б підбадьорило її. Немов у смутнім тумані, думала з неспокоєм про раптовий від'їзд Рохеліо; пряма й щира душею, Тереса не могла допустити зради чи обману, хоч, мабуть, Ріголетто не без причини збентежився, коли говорив про її коханого…
«Хто такий Монго Лукас?» — запитувала вона себе, відчуваючи, що вже саме це ім'я викликає в неї тривогу.
Вона позіхнула й зручніше вмостилась у кріслі, її дратував галас, який усе ще долітав з вулиці. Мучилась і нервувала дедалі більше.
«Так я стану неврастенічкою», гірко подумала про себе.
Щоб забутися, спробувала читати. Навмання розгорнула книжку. Там ішлося про одного добропорядного буржуа, який, збираючись на побачення до полюбовниці, ніжно цілував дружину. Кров ударила Тересі в обличчя, і вона гнівно кинула книжку на підлогу.
Вулицею їхала в автомобілі купка навіжених, які, розмахуючи великим прапором, щодуху горлали:
Тереса показала їм кулака, хоч вони й не могли побачити її. Потім знову замислилась, немов закам'яніла.
V. АВІАДОРА
Кармела прокинулась у спальні розкішної квартири на проспекті Гольфо. Хоч сонце вже звернуло з обіду, на вікнах висіли важкі зелені штори, і в кімнаті стояли приємні сутінки. Жінка розплющила очі й покликала служницю.
Зайшла дзвінкоголоса жвава галісійка з бистрими очима на усміхненому лукавому обличчі.
— Слухаю вас, сеньйоро.
— Котра година?
— Пів на дванадцяту.
Кармела позіхнула, потягуючись після сну і протираючи очі. Лежала на ліжку в короткій, що ледве доходила до колін, сорочці, крізь мереживо якої просвічувало біле тіло. Її гарні, трохи повну ваті, але ще стрункі ноги лежали одна на одній, обтягнуті чорними панчохами з блакитними підв'язками.
— О котрій годині пішов Дзелень-Дзень?
Йшлося про Анхеліна Сарімієнто, старшого сина дона Рудесіндо. Це глузливе прізвисько дала йому служниця, бо він цілі дні дзвонив із своєї крамниці й просив покликати Кармелу. Він залишався в неї на ніч один-два рази на тиждень, коли вона йому дозволяла, і тікав на світанку, боячись батька, який суворо стежив за сім'єю.
— О шостій. Здається, ще й сонце не сходило, — відказала дівчина.
Кармела кисло скривилась. Потім, щось пригадавши, перевернулась у ліжку, якусь мить понишпорила під подушками і витягла звідти маленький жмуток білих банкнотів. Віддавши їх служниці, сказала похмуро:
— Візьми. Поклади в шухляду.
Відчинена шафа стояла навпроти ліжка. Там панувало безладдя: здавалося, господиня, чогось шукаючи, поперевертала все підряд. Служниця, ховаючи гроші, невдоволено бурчала:
— Тьху! Наче тут кури греблися! — Потім уже іншим тоном спитала: — Це вам дав Дзелень-Дзень? Він непоганий хлопець.
Кармела раптом розгнівалась.
— Терпіти не можу таких! Він молодий і добре одягається, але мені з ним нудно… А ще цей запах, від якого хоч тікай!.. Якщо хочеш, я подарую його тобі зі всіма грішми.
Хосефіна, яка давно звикла до вибриків господині, знизала плечима і взялася розставляти флакончики, іграшки та всілякі дрібнички на комоді. Ця кімната, за усталеним на Кубі звичаєм, одночасно правила за спальню та вітальню і мінялася залежно від щедрості різних коханців.
Не згадуючи більше про Анхеліна, Кармела знову протерла очі й потягнулась.
— Я ще не виспалась! Хто приходив?
— Аніта. Вона поснідала в їдальні.
— А ще хто?
— Ніхто. Марго дзвонила. Дзвонили також генерал і сеньйор Пендалес. Казали, що потурбують пізніше… Ага! І старий дон Пласідо теж дзвонив!..
— Ще один такий самий! — вигукнула Авіадора. І, щоб розвіяти поганий настрій, звеліла: — Скажи, нехай зайде Аніта.
Служниця казала «Марго», «Аніта», називаючи подружок дому просто, без будь-яких титулів, що нікого тут не ображало. Натомість у чоловіків точно визначався рівень поваги, відповідно до становища, яке вони мали, хоч іноді господиня й служниця давали їм глузливі прізвиська. Так, до генерала, впливового політика й відомої особи у високих урядових колах, зверталися на військове звання; адвокат Пендалес, криміналіст і великий тлумач конституції, був майже завжди «сеньйор Пендалес», а в окремих випадках «доктор Пендалес», що ж до старого лихваря, в якого Авіадора за свої короткочасні пообідні зустрічі ледве виривала щомісяця сто дуро, то до нього пристало незмінне «дон Пласідо». Щоправда, між собою його зневажливо називали «старий».