До таких невдах належала бідна Аніта, яка жила разом із матір'ю в одному будинку з Тересою. Про її життя можна розповісти кількома словами. Коли дівчинці минуло дванадцять років, добра мати, трохи повагавшись, кому віддати перевагу, вибрала поважного підстаркуватого сеньйора, котрий побавився з дівчиною два тижні, а потім кинув. Аніта тільки згодом довідалася, що то був відомий промисловець; вона часто зустрічала його на Прадо з дружиною та ошатними дочками, що дивились на неї, не розуміючи, чому дівчина не зводить з них очей. Відтоді мати сама взялася вести її справи. Дозволяла гуляти й розважатись, але забороняла мати коханців. І хоч не була надміру сувора, проте часто лупцювала дочку за неслухняність. Тепер Аніті минав двадцять шостий, і вже п'ятий рік вона вела веселе життя. Була гарненька, тендітна й приємна, добре одягалась і приваблювала наївними чарами грішниці.
Кармела щільніше закуталась у кімоно і, відчинивши балконні двері, виглянула на вулицю.
— Хай йому чорт! — вигукнула вона. — Я й забула, що сьогодні вибори. Онде біля школи солдати з багнетами, бачиш?
Аніта мовчки знизала плечима, бо це зовсім її не цікавило. Кармела стояла проти сонця, приставивши до очей дашком долоню. До кімнати повернулася весела.
— Ото вистава!..
Кармела й Аніта поснідали край столу, відгорнувши вбік червону дамаську скатерть і відсунувши велику вазу. Авіадора розчервонілась і пожвавішала від вина. Коли вже кінчали снідати, вона гукнула Хосефіні:
— Не відчиняй дверей навіть богові! Кажи, що мене немає.
— А Марго?
Кармела завагалась. Тоді глянула на подругу й посміхнулася;
— Марго не прийде сьогодні. А коли й прийде, то спочатку подзвонить по телефону.
Посідавши в зручні бамбукові крісла, жінки милувалися надзвичайно тихим блакитним морем і пили каву. Кармела зітхала та мружилась, говорячи, що всі чоловіки поганці і всі вони однакові. Аніта лукаво посміхалась, прикидаючись, ніби нічого не розуміє.
Раптом задзвонив телефон.
— Це Марго, — сказала Хосефіна.
Кармела підскочила до апарата й заворкувала ніжним чарівним голоском:
— Ні, голубонько. Я встала пізно, о дванадцятій… Нема нікого. Був Анхелін, який товкся аж до рейку. Він мені обрид… Що? Чи сама я зараз? Так, сама-самісінька. А ти?.. Ні, ні, ні! Присягаюсь! Я тебе не обманюю.
Повісивши трубку, обернулась і глузливо підморгнула Аніті, яка з трудам стримувала сміх.
— Вона не прийде сьогодні,— сказала Авіадора, задоволено посміхнувшись. — Боїться виборів.
Щойно промовила ці слова і знову вмостилась у кріслі, як на сходах почулися квапливі кроки й залементувала Хосефіна, намагаючись затримати нежданого гостя.
— Сеньйори нема дома. Вона пішла рано і навіть не поснідала… Чуєте? Куди ви йдете, сеньйоре?
Аніта ледве встигла заховатись у спальні, а гнівна Кармела вийшла назустріч тому, хто порушив її спокій.
Вона мало не зіткнулася з рум'яним і сяючим Рохеліо. У світлому костюмі й легкому солом'яному сомбреро, він ніби приніс з собою веселість весняного дня. Його радісний вигляд остаточно розгнівив Авіадору. Вона ледве не вилаялась уголос.
— Слухай, чоловіче, в тебе дивна манера заходити в гості,— сказала вона.
Він, усміхаючись, глянув на неї і хотів був узяти за підборіддя, але жінка відхилилась.
— А хіба, — спитав він, не зводячи з неї погляду, — після того, що було між нами, я не маю права зайти без запрошення?
Відповідь була несподівана й різка:
— Ні!
Рохеліо зблід, потім почервонів. Руки йому тремтіли. Він недовірливо озирнувся і, ледве стримуючи гнів, спитав:
— У тебе хтось є?
— А що тобі до того? — глянула вона зухвало й стала перед ним, взявши руки в боки.
Рохеліо згадав пораду Пако, що коли не битимеш жінку, то вона сяде тобі на шию. І вже був замахнувся, але Кармела твердо стояла на місці, втупивши в нього крижані очі. Під цим поглядом він безсило опустив руки, гірко промимривши: