Масілья сприймав як глум над народом те, що високий чиновник розважався всілякими дурницями, коли стільки нагальних проблем вимагали до себе уваги, а інші два хлопці взялися захищати алькада. Ріголетто по-своєму підсумував їхню суперечку. Він щодуху закричав, щоб усі його почули:
— А все-таки це добре! Зроблено перший крок на шляху до цивілізації! Найбільше ми зобов'язані американцям, які навчають нас користуватись дезодоратором, хоча й забувають зняти з нас кайдани…
Сарказму Ріголетто не сприйняли. Його ображали, називали іспанським прихвоснем і гнилим патріотом. Незважаючи на різні переконання, студенти взялися гуртом боронити країну, хоч дві хвилини тому самі твердили, що народ дурний і паскудний. А тепер кричали, що він досяг чималих успіхів, дав багато талановитих людей і має високу загальну культуру — далеко вищу, ніж інші народи Америки.
Ріголетто лукаво посміхався.
— Усе воно так, — сказав він. — Тільки те, що тут діється, схоже на тістечка тітоньки Олальї.
Супротивники розгубились, передчуваючи якусь каверзу.
— Як це розуміти?
— А так, що тітонька Олалья надумала пекти тістечка. Купила свіжі яйця, найчистішу ванільну есенцію, найбіліший цукор та найліпші присмачки… Та коли вона все це перемішала, — вийшли кізяки!
Хлопці зареготали, і спірка тут би й скінчилась, коли б Масілья, якому кортіло побороти політичних супротивників, не сказав:
— Очевидно, цю алькадову постанову слід прилучити до проекту міністерства сільського господарства, що рекомендує саджати какао понад шляхами, щоб народ мав дешевий шоколад.
Знову зчинився галас, бо ніхто не хотів поступитися. На щастя, скоро нагодилась Аніта, весела й усміхнена, в легкій ранковій сукні.
— Геть політику! — вигукнув Кінталес. — Шануймо жіноцтво!
— Чи не казав я тобі, що збіжаться на запах? — тріумфував майбутній медик.
Дівчина зайшла, як до себе додому, і взялась одразу прибирати в кімнаті: поскидала в куток брудну білизну, застелила ліжка і принесла відро води.
— Ти перлина, дівчино! Кидай-но свою стару й переходь жити сюди…
— З ким?
— З усіма трьома! Ми встановимо справедливу чергу і точно визначимо права.
— Ти краще б умився! Всі ви нікчемні чуперадла! Аніта без церемоній сіла до столу й присунула до себе чашку з коньяком. Усіх розсмішила її сміливість.
— Аніто, що сталося вночі з Карлотою? — пустив гедзика Сінтура.
Дівчина вдала обурену.
— Чого смієшся? У неї під оком синець і побите плече. Мабуть, отой звір Асукіта опісля всього ще й примусив її спати на підлозі. Ось яку дяку маємо від вас, негідників! Але тут винні й самі жінки, правда? Треба уникати таких чоловіків…
Вона зневажливо скривилася, як чинять усі жінки, засуджуючи поведінку іншої, котру вважають нижчою за себе.
— А ти ніколи не водилася з цими негідниками? — спитав Кінталес.
— Ні, хлопче. У мене один негідник — моя мати, — цинічно відказала Аніта.
Чоловіки зареготали.
— Але тобі теж платять, — заперечив Масілья.
— Так. Коли мати ляскає рукою, то наче пестить… А як тільки вона бере палицю, я зразу тікаю…
Масілья зачув у коридорі кроки і метнувся до дверей: о цій порі француженка завжди йшла до свого борделя, в якому пробувала цілі дні. Жінка шамотіла шовковою сукнею і, опустивши очі, йшла поважна та скромна, як учениця, котра прямує до пансіонату. Була висока на зріст, тілиста, з русявим волоссям та обличчям, засіяним веснянками. Не підводячи очей, процідила крізь зуби:
— Добрий день!
— Хвилиночку, Бланче! Іди-но випий з нами чарчину. За Ріголетто.
Грубувате обличчя жінки освітила люб'язна професіональна усмішка — то був вияв симпатії до хлопця.
— Не можу. Красно дякую! — відказала Бланче і пішла собі далі.
— Ну й смак у тебе, хлопче! — досадливо вигукнула Аніта. — Знайшов би краще кобилу!
Як і всі блудниці в будинку, котрі піднялися вище і мали пристойну ціну на ринку, вона зневажала тих, що лигалися із злиденними матросами та солдатами. Аби показати свою зневагу, ще й плюнула на підлогу.
— Асукіта вдома чи ні? — спитав Кінталес, переводячи розмову на інше.
— Ні,— відказала Аніта, — він сьогодні пішов рано-вранці.
— Тоді приведи Карлоту. Нехай трохи розважиться.