Під час загального гамору й сміху дівчата непомітно підступили ще ближче до Бартоло. Це було не до душі гордим студентам, які примітили, що віддають перевагу не їхнім молодим обличчям, а набитому гаманцеві селюка і хтивим поглядам його телячих очей. Вони невдоволено перезирнулись між собою, та в цю мить почувся мстивий голос Армандо Кінталеса, котрий нарешті знайшов уразливе місце в горбаня і наготувався завдати удару.
— Ріголетто, вчора ввечері твій друг Рохеліо заробив тридцять срібняків у реформістському товаристві.
Почувши ім'я Рохеліо, Ріголетто невдоволено скривився, але швидко опанував себе і відповів глузливо:
— Справді? А мені не сказав нічого!..
— Отож я й кажу, — зловтішно вів далі Кінталес, — що ти тепер можеш не тягати стільки пакунків до кімнати сеньйори Тереси. Боляче дивитись, що ти перетворився на носія.
Ріголетто хотів був дати відсіч молодикові, але визнав за краще не заводитись і спробував змінити тему розмови. Але Кінталеса підтримали інші. Мовляв, Ріголетто тільки те й робить, що бігає з Тересиної квартири до крамниці готового одягу на вулиці Сан-Рафаель, тягаючи на горбу спідниці, які та шиє. Поведінка горбаня, котрого всі вважали нездатним до такої послужливості, збудила загальну цікавість та подив у будинку й знов привернула пильну увагу до Тереси. Чоловіки вважали, що її кравецтво — то чистісіньке лицемірство й бажання похизуватись, бо нема чого коханці одруженого чоловіка удавати з себе доброчесну. Наші студенти, які полюбляли глумитися над високими почуттями, і тут не проминули нагоди докинути кілька образливих зауважень щодо цієї дивної жінки, котра відкрито повстала проти соціальних законів і намагалася жити чесно. Одначе Карлота, покинувши на хвильку Бартоло, який, немов раджа, сидів між двох фавориток, гаряче стала на захист Тереси.
— Ви нічого не розумієте, бо у вас нема й крихти людяності,— сказала вона. — Я сама спочатку ставилась до неї неприязно, вважаючи її за гордячку. Але тепер думаю інакше. Аби ж то і я мала таку силу працювати і не дати жодному чоловікові скривдити мене. Для нас, жінок, то не смішки… А Ріголетто робить те, чого ніхто з вас не зміг би зробити для жінки, хоч би вона й доводилася вам сестрою.
Кінталес зареготав.
— Усі ви сентиментальні, незважаючи на ваше життя! Ріголетто зовсім не так думає, як тобі здається. Він знає, що робить. Це його тактика… Не віриш — спитай, чи він не шукає вигоди, як завжди…
Попри весь свій життєвий досвід і позірний цинізм, за яким він ховався, мов черепаха під панциром, бідолашний горбань розгубився. Обличчя його зблідло, і він незграбно втягнув, голову в плечі. Хотів був щось заперечити, але натомість лише жалібно скривив кумедне обличчя. Розумів, що його загнано на слизьке і що тепер він може втратити повагу в цих хлопців. Але тут йому на допомогу несподівано прийшов Масілья.
— Що тобі до того, Армандо! Не чіпай Ріголетто — адже ти сам кажеш, що це вигідно йому…
На цьому розмова урвалася. Всі вже добряче сп'яніли. Бартоло посадовив собі на коліна дівчат. Ріголетто скористався з того, що про нього забули, й подався до дверей.
— Я ще повернуся! — гукнув з порога.
— Правда?
— Так.
У коридорі він зупинився, потім рішуче попрямував до Тересиної квартири. Був схвильований і раз у раз тер кулаками очі.
Може, хотів стримати сльози, які зрадливо підступали до очей…
VIII. СЕРЦЕ РІГОЛЕТТО
Трохи заспокоївшись, горбань підійшов до квартири Тереси, озирнувся, чи не стежать за ним, і поскрібся в двері, мов кіт. Йому одразу ж відчинили, наче то був умовлений знак. Тереса стояла серед куп матерії та спідниць, що лежали на стільцях і на робочому столі коло швацької машини. Бліда, змарніла й від того ніби вища на зріст, з великими стомленими від безсоння очима, вона була ще ніжніша та вродливіша, ніж тоді, коли розповніла, ставши матір'ю. Щиро привітала Ріголетто і запросила сісти.
— Ну, Еміліо, ви сьогодні щось дізналися про Рохеліо? Він уже два дні не приходить.
Ріголетто хотів сказати: «Учора ввечері він ганьбою заробив сто п'ятдесят песо». Але стримався і з удаваною простодушністю відповів:
— Ні, я нічого не дізнався.
Не хотів ще дужче засмучувати бідолашну жінку. А Тереса, не підозрюючи, що він криється, недбало махнула рукою: мовляв, якось воно буде. З гордістю показала гостеві на безладдя, що панувало в кімнаті.