— Рохеліо й досі ревнує?
Тереса підвела очі і спокійно мовила:
— Здається, й після стількох років спільного життя він зовсім мало знає мене. Ні, я не сварюся з ним, навіть не докоряю. Якщо він приходить, — я радо зустрічаю його, якщо не приходить, — жду. Коли він поруч, я не згадую, що через нього гану з голоду, і ладна благословляти свою долю… Вчора я сказала йому, що мені треба підшукати посаду в якійсь установі. То він насупився і відрубав, що молодій жінці не місце в цих осередках корупції. Я здивувалась, бо, правду сказати, не вважаю себе за молоду. Одначе й словом не заперечила йому. Отож не клопочіться й не шукайте тої роботи…
Ріголетто не зводив з неї засмученого погляду.
— А він?..
— Він розважається! — відповіла Тереса з таким глибоким розпачем, що Ріголетто аж здригнувся.
Авжеж, він знав, що Рохеліо розважається, знав і ще дещо. Примха Авіадори через ревнощі Марго перетворилася на справжню одержимість. Закохані таємно зустрічались вечорами, бо підозрілива мулатка пильнувала за ними в сто очей, але її підозріливість і погрози тільки розпалювали повнотілу Кармелу. Одначе скільки ще спливе часу, поки в цій драмі настане страшна розв'язка? Ріголетто співчував Тересі і водночас тамував у душі радість, розуміючи, що незримі ниті, які зв'язують цю чарівну жінку з полюбовником, от-от обірвуться. Не тішив себе надією заступити його місце в серці коханої, але ненавидів цього чоловіка, хоч кілька місяців тому заприятелював з ним. Йому боліло Тересино горе й розчарування, і він боявся, що її нерви не витримають постійного напруження, хоча й добре знав силу її волі. В той же час він несамохіть, сам собі не признаючись, радів, що вона така бідна й нещасна: адже це давало йому змогу робити їй деякі послуги і під цим приводом навідуватись до неї.
— Уже тиждень, як я не виходжу з дому. Не бачила навіть своїх дітей, — зажурено сказала Тереса, намагаючись уникнути продовження прикрої розмови.
— То недобре. Самотність гнітить душу.
— Зате я не так стомлююсь. Мені навіть здається, що в самотині перестану ненавидіти світ… Я вже не вітаюся з доньєю Флорою, котра натякнула мені про ганебні наміри власника будинку. А недавно я мало не витурила звідси Пако, хоч він і друг Рохеліо. Усі вважають, що мають право збиткуватися над жінкою, яка живе з чоловіком, не взявши шлюбу…
— Той Пако — мерзотник, — глухим голосом сказав Ріголетто.
Тереса невдоволено знизала плечима:
— А інші? Повірте мені, потрібно мати більше гідності, щоб бути коханкою чоловіка, ніж його дружиною. Законна жінка має довкола себе багато захисних бар'єрів, які для нас не існують. Адже незаконна сім'я може розвалитися в першу-ліпшу мить… Ні, я ні в чому не розкаююсь. Я не лицемірка. Якби могла почати життя знову, то знову віддалася б коханому чоловікові так само безоглядно. Я не вірю й тим, хто ніби любити по-справжньому здатні самі жінки. Біда тільки в тому, що чоловіче кохання вичерпується набагато раніше за жіноче… — Вона ледь чутно зітхнула. Потім провадила далі: — Мені легшає, коли я ділюся з вами всім, що мене болить, виливаю свою душу. Я ніколи так щиро не розмовляла з Рохеліо, навіть у думках, і не зроблю цього, поки він коло мене. Якби я хотіла, то сказала б йому все, не боячись. Ми вже давно поклялися казати одне одному геть усе, і якщо він колись забуде цю клятву, її виконаю я…
Схвильована своєю сумною сповіддю, Тереса змовкла і знов узялася до шитва.
— Треба переконати Рохеліо в тому, що вам краще піти на службу, про яку ви йому казали, Тересо, — по довгій мовчанці обізвався Ріголетто. — Ця робота не для вас.
Вона недбало махнула рукою.
— Якось воно буде!.. Тим часом я написала братові кілька листів, але він не удостоїв мене відповіді. Доведеться, мабуть, звернутися до його дружини… Коли все вирішиться з дітьми, я, напевне, заспокоюсь і зможу подумати й про себе. Як ви вважаєте?..
Ріголетто знав, що йому не пощастить похитнути її наміру. Справжнє становище для Тереси прояснилося того дня, коли Рохеліо поділився з нею своїм задумом розлучитись і взяти з нею шлюб, і гадка про те, що він, байдужно покинувши хвору дочку, може згодом так само вчинити і в її синами, дедалі дужче непокоїла молоду жінку. Тепер усе видавалось їй хитким і непевним, а дражливість Рохеліо, його часті зникнення і відверта неприязнь до сімейного вогнища, тільки підтверджували її побоювання. У цьому скрутному становищі, перед лицем імовірної катастрофи, Тереса знаходила в собі силу бути твердою та обачною, немов капітан, який, зазнавши аварії, стоїчно чекає, поки корабель піде на дно, і покидає свій місток останнім.