Уже тридцять років мешкала тут мулатка Фелісія, в старому, під зчорнілою від часу черепицею, будинку з товстими глиняними стінами. Вона жила разом з батьками та численними родичами, включаючи дітей, дідів та бабусь, про яких не знала навіть, з чого вони існують. Кілька разів на рік Фелісія влаштовувала гулянки, на які збиралися веселі люди, що вельми шанували її. Правда, лихі язики плескали, що вона має з тих гулянок чималий зиск, але Фелісія анітрохи на них не зважала. Була огрядна й поважна, з величезними грудьми, що спадали мало не на живіт, але завжди жвава та привітна до гостей, яких приймала в темній, простій, немов у служниці, сукні. Блудниці ставились до неї як до рідної матері, а чоловіки теж не зичили їй зла, бо вона була зі всіма люб'язна й не втручалась у справи сімейних. Як тільки починали збиратися гості, родичі Фелісії тікали на кухню і мовчки сиділи там, аж поки всі не розходились і господиня не лишалася сама.
У день гулянки, про яку Обдулія згадала в розмові з Рохеліо, дім мулатки Фелісії з самого ранку аж ходором ходив. Од сусідів принесли стільці, помили підлогу й поскладали в кутку всі ліжка. У вітальні, що займала всю передню частину будинку, поставили крісла. Більше ніяких меблів чи прикрас у великій бідній кімнаті з закіптюженою стелею не було. У вузькій їдальні стояв чималий стіл, покритий різноколірним папером, де рядком, наче на стойці в таверні, вишикувались чарки та пляшки. Двері всіх кімнат були розчинені, щоб гості могли вільно ходити по всьому домі. Танцювали тут скрізь, навіть у викладеному старими кам'яними плитами патіо; але то бувало здебільшого ввечері, коли гулянка сягала апогею і в будинку ставало тісно. В години полудневої спеки ховались у кімнатах, також скупо умебльованих, за винятком спальні, де стояло велике ліжко із фіранками на бильцях та дзеркальна шафа, — в цій кімнаті звичайно усамітнювались парочки.
Збиратися почали годині о дев'ятій. Мулатка Фелісія ще снідала на кухні разом з родичами, коли знадвору почувся сміх чоловіків та жіночі голоси. Двері й вікна, що виходили на вулицю, були надійно зачинені. Щоб потрапити до хати, треба було дістатися до задніх дверей, узятих на ланцюжок, і сказати умовлене слово. Під одинадцяту, коли вже зійшлося чоловік двадцять гостей, нагодилися й музики. Фелісія, немов добра матінка, усміхалась до всіх, показуючи білі, ще міцні зуби. Веселі гості вітали її наче фею-благодійницю.
На першу годину дня в домі вже веселилися на всі заставки. Без угаву гриміла музика, кружляли в танцях пари, щільно пригортаючись одне до одного, — чоловіки в сорочках із спітнілими спинами, а жінки майже всі без корсетів, у самих легеньких блузках. Щоки танцюристів паленіли від захвату та алкоголю. Було жарко. Гостей зібралось чоловік із п'ятдесят — грішниці різних рангів, студенти, сутенери, якісь дженджуристі молодики. Останні, як і студенти, танцювали з вільними жінками, що прийшли сюди самі, шукаючи хто розваг, а хто й вигідної торгівлі. Розмовляли мало, цілковито віддаючись танцям, що часто являли собою тупцювання на місці й похитування стегнами в лад музики. Чоловіки раз у раз покидали своїх партнерок у розпалі танцю й бігли до їдальні хильнути чарчину коньяку або рому. Кожен із них заклав песо на питво, а друге віддав на музику. Збирали й додаткові внески — господиня ревно дбала, щоб усього було вдосталь. Отож кожен намагався випити якнайбільше, щоб не втратити ані краплини з того, що належалось йому за його гроші. Поверталися з червоними, лискучими від поту обличчями, на які сідав пил, збитий ногами танцюристів. Змушували пити й жінок, підносячи їм чарки з золотистим лікером. То було якесь загальне божевілля, безглуздий і незбагнений шал, що, здавалося, поєднав у собі всі пороки й зовсім не скидався на людську розвагу.
Рохеліо, в розхристаній сорочці, з розпатланим волоссям і попущеною краваткою, танцював з жінкою, що мала бліде обличчя сухотниці. Він прийшов сюди одним із перших і, видимо, пишався своєю здобиччю, хоч ніхто інший не зазіхав на те немічне й розбещене створіння, яке, навіть танцюючи, не розлучалося з сигаретою. Трохи осторонь самотній і знуджений Масілья марно шукав собі партнерки і з заздрістю дивився, як тулились одне до одного Карлота і Асукіта, — наче тільки починали свій медовий місяць. Кінталес не випускав із рук Аніти, а двоє студентів, що прийшли разом з ним, очманівши від перших же чарок, і собі пустилися танцювати, та так, ніби їх корчі напали. Тільки висока постать майбутнього медика самотньо манячіла в кутку, оповита тютюновим димом, що плавав у кімнаті, мов густий туман. Схилившись на плече коханця, Карлота позирала на студента і глузливо посміхалась. Ріголетто теж був там і кружляв по черзі всіх жінок — їхні коханці та приятелі добре знали горбаня й не ревнували до нього.