— Що я тобі казав? — глухо прогарчав він, втупивши в неї налиті кров'ю очі.
Карлота мовчки, наче злочинець перед суддею, винувато похнюпила голову.
— То що я казав тобі? — повторив він здавленим голосом.
Жінка німувала.
Асукіта підніс руку до грудей і вийняв із краватки золоту шпильку. Він уже майже впритул підступив до коханки.
— Що я казав? — ревонув нестямно і зненацька обняв її за стан. — Ось тобі, щоб знала!.. — І різким рухом загнав шпильку в, стегно Карлоті, яка вся зіщулилась, але навіть не відсахнулася.
Стоїцизм, з яким Карлота знесла покарання, ще дужче розгнівив Асукіту, і він ще двічі вколов її гострою шпилькою, глухо бурмочучи:
— Ось тобі!.. Ось тобі!..
Бідолашна жінка навіть не пробувала захищатись, і тільки по тому, як тремтіли її губи та обважніли повіки, було видно, як їй боляче. Все сталося так швидко, що ніхто нічого не збагнув. Але Рохеліо не пропустив жодної деталі цієї ганебної сцени і, відступивши до дверей, чекав, чим вона скінчиться.
Асукіта спокійно встромив шпильку назад у шовкову краватку і владно махнув рукою.
— А тепер забирайся додому! Забирайся, коли не хочеш, щоб я прибив тебе!
Карлота й з місця не зрушила. Стояла зухвала і вперта, немов підбурювала коханця, щоб той побив її.
Асукіта стиснув кулаки і загрозливо рушив уперед. Всі, хто був у кімнаті, оточили їх тісним кільцем. Прибігла й Фелісія, спокійніша за багатьох чоловіків.
— Хай забирається геть! — горлав Асукіта. — Хай не доводить мене до злочину!
— Нізащо! — заперечила Карлота. — Я знаю, ти хочеш зостатися танцювати з…
Асукіта прикинув відстань і підняв кулак. Жінка інстинктивно затулила руками обличчя. Чоловіки схопили за руки розлютованого полюбовника, а жінки оточили Карлоту, в один голос умовляючи швидше піти.
— Хай іде! Хай скориться мені! А то приб'ю! — не вгавав Асукіта, але вирватись не намагався.
Нарешті Карлоту вивели, і всі знов пішли танцювати, наче нічого й не сталося. Такі сцени повторювались тут не раз, і їм не надавали особливого значення. Кінталес підійшов до Масільї, який не знаходив собі місця, і тихо, щоб не почув Асукіта, просив дати йому револьвер. Одначе Кінталес легко заспокоїв його і повів додому. Ніхто не помітив, як зник і знов появився Ріголетто, котрий уже встиг побувати на вулиці Віртудес і поспівчувати Кармелі. Коли у вітальні на хвильку вщух гамір, горбань, посміхаючись, попрямував до Асукіти, який уже танцював з іншою, і торкнув його за плече.
— Ти повівся, як мужчина, Асуко!
Той приязно підморгнув йому.
— Отак слід учити жінок, правда?
— Атож. Адже невідомо, з якою знайдеш щастя, а з якою загубиш.
Жінка, що танцювала з Асукітою, схвально кивнула головою. Вона гаряче бажала витіснити Карлоту з його серця і не мала й крихти жалю до суперниці. Ріголетто скоса зиркнув на них, засміявся і пішов геть. Йому все тут уже насточортіло.
Гулянка згасала на очах. Жінки, що підчепили собі кавалерів, непомітно зникали разом з ними. Дехто звалився в задній кімнаті, де хропли та сопіли п'яні, а ті, хто спотикався на них, брутально лаялись. Танцювали тільки найзатятіші. На стільцях сиділи чоловіки з запухлими лицями та мутними очима, деякі з них спали, поклавши ноги на другий стілець і закривши хусточкою обличчя. По всьому будинку немов пронеслася дика орда. Спадала збита ногами курява, тхнуло потом, парфумами, спиртним перегаром, блювотою і ще хтозна-чим. На широкому столі валялися порожні пляшки, паперова скатертина була пошматована, залита напоями й аж чорна від мух. Сама Фелісія мала змучений вигляд і ледь волочила ноги, проте все ще усміхалась, як і належить гостинній господині. Скрізь запала важка, сонна тиша, яку лиш подеколи порушував смішок, грубе слівце чи позіхання. З кожною хвилиною гостей залишалося все менше. Чоловіки никали по кімнатах і шукали свої піджаки, комірці та краватки, гарячково перекидаючи одяг, навалений на ліжках. Жінки нагинались, витягали з-під меблів сховані корсетки й квапливо загортали їх у газети.
У цей час сталася подія, яка збудила загальне пожвавлення. Майже під самісінькі двері будинку під'їхав автомобіль, і до вітальні з шумом та реготом всунувся гурт елегантних веселих молодиків у крислатих сомбреро.
— Ух, тхне мертвеччиною! — загомоніли вони. — Наче десь тут лежить покійник!
Один молодик ляснув Фелісію по стегнах і сказав грубо: