— Клянешся зробити те, що обіцяв мені?
— Клянуся.
— Чим?
— Пам'яттю матері! — урочисто вигукнув він, відчуваючи, що його тіпає, мов у пропасниці.
— А не повернешся сьогодні на гулянку?
— Ні.
— І в цьому теж клянешся?
— Так!
Дивились у вічі одне одному: він — палко і хтиво, вона — радісно і вдячно.
Шофер мовчки сидів і чекав, не обертаючи голови.
Раптом Кармела звеліла:
— Хуліане, їдь у селище і привези пакетик булочок. Повернешся за чверть години…
Серце Рохеліо лунко закалатало.
— Що хочеш робити? — спитав він, проводячи поглядом машину.
Очі Авіадори лукаво спалахнули.
— Що? Невже ти думаєш, що я отак просто залишу тебе?.. Ні, мій любий!..
І, тремтячи від бажання, вона впала перед ним на коліна…
XI. КАЯТТЯ
Цілий місяць Рохеліо перебув коло дружини та коханки. Перебігав з дому в дім, вибираючи тихі вулиці та години, коли люди менше ходять. Після тої клятви, що її по-дурному дав Кармелі, він несподівано схаменувся і тепер з жахом думав про пастку, в яку мало не попався. «Якщо так піде далі, я перетворюсь на нікчемного сутенера», — казав собі вночі після побачення з Авіадорою, оклигавши від цілоденної пиятики й проймаючись новим припливом ніжності до Тереси та батьківськими почуттями до Ліліни й до синів.
Поснідавши, він одразу подався на вулицю Віртудес. Тереса зустріла його похмуро, але, як завжди, не здивувалась і не спитала, де він був. Рохеліо, такий збуджений, ніби чудом вискочив цілий з-під коліс трамвая, палко пригорнув її до грудей, і вона враз про все забула. Обоє мовчали, без слів розуміючи, що у них починається нове життя…
Коли наступного ранку Домінга прийшла прибрати в квартирі та приготувати сніданок, Тереса вже крутила швацьку машину і тихо наспівувала. Навіть не почула, як зайшла негритянка, і почервоніла, що та застукала її отак зненацька.
— Он як? Моя дівчинка вже зранку в доброму гуморі? — засміялася Домінга, гладячи її, мов дитину.
— О негритяночко, мені так хороше, що я ладна працювати день і ніч. Мабуть, допомогли твої чари…
— Тересіто, донечко! Я не чародійка і нічого не тямлю в чаклунстві,— щиро відказала Домінга, кумедно сварячись пальцем.
Тереса підвелась, обняла її, наче рідну матір. Потому розповіла, що Рохеліо нібито почав виправлятися.
Стара негритянка намагалася показати, що й вона радіє, але все-таки похитала головою, не в силі приховати відрази до Тересиного коханця. Потім сказала лагідно:
— Дай боже, щоб він таки виправився, дочко! Але я воліла б бачити тебе з ким-небудь іншим…
Тереса не розгнівалась, як раніше, а тільки засміялася.
— З іншим, з іншим!.. От дурна негритянка! А коли інші мені не подобаються!.. — Здавалося, ті слова вирвались із самого її серця.
— Що правда, то правда! — зітхнула переможена Домінга.
Опівдні з'явився Ріголетто і, тільки переступивши поріг, здогадався, що тут усе змінилось. Тереса шила. Не підводячи голови од машини, вона усміхнулась.
— Добрий день, Еміліо. Гляньте, скільки я зробила сьогодні! — І показала на гору спідниць, що лежали на стільці нарівні із спинкою.
— А це?.. — спитав здивований горбань.
— Хочу все закінчити до третьої години. Рохеліо тепер приходить до мене підвечір.
Їй нетерпеливилось розповісти новини, і вона пустилася говорити, навіть не підозрюючи, як прикро вражають нещасного її слова. Коли Ріголетто був коло неї, його зраджував звичайний цинізм. Слухаючи розповідь про те, що сталося тут напередодні, він силувано усміхнувся, щоб приховати мимовільну гіркоту. Мучився, але мовчав. Не признаючись навіть самому собі, він розумів, що моральне падіння Рохеліо наближало його, Ріголетто, до Тереси, а ця несподівана спокута, навпаки, віддаляла. І тепер йому здавалося, ніби в нього вкрали те, що йому законно належало. Одначе крізь цей туман смутку все-таки пробивався промінчик надії: він добре знав Рохеліо і не вірив у щирість його каяття. Тереса, як видно, теж таїла в душі сумнів, проте дуже хотіла вірити коханому й була настроєна оптимістично.
— Не знаю, як ми виліземо із скрути, бо Рохеліо ніяк не може знайти роботу. Він поклявся мені, що більше не буде грати. Але ж головне — це любити одне одного й бути разом. Правда?..
Ріголетто собі на горе розумів, що ці двоє людей міцно зв'язані, що почуття знов засліпило Тересу. Її палкого темпераменту не згасило ні материнство, ні довгі роки непевного життя на віру. Він помітив, як тремтів її голос, коли вона говорила про коханого, як схвильовано блищали її чорні очі, і нараз відчув спалах злоби до Рохеліо, неначе той відібрав у нього неоціненний скарб.