Відтоді, як померла мати, і до батькової смерті Тереса, що майже весь час жила в школі, не знала ніжності в домі Требіхо. Її серце жадало ласки, але сухий і стриманий батько, який під старість став мізантропом, ніколи не мав прихильності до дочки. Брат, набагато старший за Тересу, також не звертав на неї уваги. Слуги інколи бачили, як вона з розпуки плакала десь у куточку, але, помітивши їх, горда дівчинка одразу витирала сльози і, вдаючи безтурботну, потім весь час сміялась і шумно бавилась. Єдина людина, що зігрівала бідолашну дитину своєю ніжністю, була її годувальниця, негритянка Домінга, яка любила дівчинку нестямно й дико, як усі жінки її раси, котрі вигодовують білих дітей своїм молоком. Обожнюючи Тересу, Домінга люто ненавиділа Хосе Ігнасіо і через це ворогувала з мулаткою Аною, давньою рабинею дому і колишньою коханкою Хуана Хакобо, що вигодувала Хосе Ігнасіо разом із власним сином, якого народила від господаря. Ана любила Хосе Ігнасіо так само, як Домінга Тересу, і обидві служниці терпіти не могли одна одної. Мала Тереса не раз чула, як вони сваряться, і хоч нічого ще не розуміла, але болісно страждала. Коли дівчинка приходила зі школи на неділю чи на свята, негритянка забивалась з нею десь у куток і виливала свою душу тож Тереса звикла вважати її за найближчу людину в домі. Від неї вперше почула і про всі братові вади. Домінга любила згадувати ті часи, коли вона вийшла заміж за негра Хасінто, коли була дружиною мулата Естебана, який служив кучером у Тересиного батька. Розумна і мрійлива Тереса з цікавістю слухала розповіді про те, що діялось у їхньому домі ще за життя її діда.
У школі вона вивчала всі ті непотрібні предмети, з яких складається освіта новочасної кубинської панночки. Там викладали, власне, тільки релігію, філософію та античну історію. Крім того, дівчинка навчилася трохи малювати й грати на роялі, сяк-так белькотати по-англійськи і співати. Вона заприятелювала з дівчатами із багатих сімей, які вже знали весь бруд життя і, хоч були милі й чарівні, змалку привчилися кривити душею. Легковажні пташки, що взяли собі за ідеал розкіш і танці, діти суспільства, яке ще не завершило свого становлення, вони всотували в себе його непевність і каламуть. Слухаючи розповіді старших подруг, Тереса невиразно уявляла собі звабливий світ розваг і втіх.
Її врода й батькове багатство вже почали привертати до неї пильну увагу світських жевжиків. Злобливі й заздрісні жінки дивилися на неї зизим оком і кепкували з її наївності. Але Тереса лиш зневажливо знизувала плечима. Вона мала тверду вдачу і не звикла ні перед ким схилятися. Черниці-наглядачки побоювались її і, шануючи ім'я суворого Хуана Хакобо Требіхо, не насмілювались відкрито їй суперечити. Тереса рано дозріла. Вона мріяла про фієсти, танці й компліменти, що їх чоловіки нашіптують на вухо дівчатам, тобто про все те, що знала тільки з розповідей інших, і сподівалася поринути у вир розваг, як тільки дозволять обставини і вік.
Коли приїхали по неї в школу й повідомили, що батько при смерті,— нехай вона швидше вдягається, якщо хоче побачити його живим, — вона відчула гостріший біль, ніж тоді, коли їй сказали, що померла мати. На той час їй уже сповнилося чотирнадцять років, і вона так швидко росла, що нової сукні їй вистачало не більш як на три місяці. Тереса ніколи не відчувала великої любові до того, хто зачав її життя, але вигляд батька на смертній постелі приголомшив її. А той, задихаючись від останнього нападу грудної жаби, вказав на неї пальцем Хосе Ігнасіо, ніби хотів дати йому прощальну настанову…
Потім була чорна труна, великі жовті свічки, що плакали серед дня восковими сльозами; сумні і врочисті друзі, що говорили півголосом; страшний позолочений катафалк, запряжений кількома парами коней у чорних попонах, — вся та звичайна данина, яку приносять людині, проводжаючи її у вічність. Пригнічена горем, Тереса щиро заплакала. Брат схвильовано обняв її. Ана, Домінга і всі давні слуги стояли півколом у головах труни, наполохані й заплакані, ніби разом з господарем відходила в небуття душа старого дому.
Через тиждень Тереса повернулася до школи, де, поринувши в болісні думи про своє нещасливе життя, пробула ще кілька місяців.
Після закінчення школи вона стала жити в батьківському домі, і її душу дедалі дужче заполонювало відчуття порожнечі. Брат майже не бував дома, і вона лишалась повновладною господаркою старезного будинку, де голоси відлунювали, як у підземеллі. Снідала та обідала здебільшого на самоті, а увечері облягалася, так і не побачивши за весь день Хосе Ігнасіо. Брат поводився з нею холодно і ввічливо, неначе з дівчинкою, котрій зробили велику ласку, дозволивши гратись у кутку, і, здавалося, зовсім не звертав на неї уваги. Але насправді ця панночка, яка жила з ним під одним дахом, заважала йому безоглядно тішитись парубоцькою волею і з кожним днем усе більше муляла очі. Хосе Ігнасіо хотів був послати сестру вчитись у Сполучені Штати — мовляв, їй треба завершити свою освіту, — але Тереса рішуче відмовилась. Тоді він почав грубо дорікати дівчині, що вона надто вже непокірна й незалежна, і сказав, що такі жінки суспільству не потрібні.