— Отже, йдеться тільки про заміну в штатному розписі жінки мужчиною. Трудно, ой трудно, як каже наш благородний і високоповажний друг Хіменес. А втім, зробити це може перший-ліпший секретарчик у міністерстві.
Тереса не зводила з нього сяючих очей, і він здався.
— Думаю, що я це влаштую, — відповів нарешті, поборовши свою нехіть.
Тереса радісно стрепенулась і вдячно усміхнулася щирому другові, для якого це було найбільшою нагородою. Потім злегка почервоніла і проказала:
— Поспіх, звичайно, річ кепська… Одначе справа невідкладна, ви ж розумієте, Еміліо…
Ріголетто згідливо кивнув головою.
— Я повернуся години за дві, гаразд? — І підвівся, наміряючись іти.
Вони потиснули йому руку: Тереса — зворушено, а Рохеліо — удавано гаряче, що не пройшло повз увагу кмітливого горбаня.
«Здається, бідолаха затіяла небезпечну справу», — думав він, збігаючи вниз старими кам'яними сходами.
Через півтори години Ріголетто повернувся і промовив з виглядом переможця:
— Зроблено.
Балакали по-дружньому про се, про те, і Ріголетто кумедно розповів, як Пако серед дня застукали в готелі з чужою жінкою і він мусив майже голий тікати через балкон, і як перехожі на вулиці, зачувши шум, позадирали голови вгору й показували на нього пальцями.
— Не розумію, як могла та жінка так ризикувати, — серйозно зауважила Тереса.
— А якщо це їй подобається? — заперечив Рохеліо, котрий дедалі занепадав морально.
— Якщо їй подобається, вона повинна зійтися з тим, кого любить. Тоді все просто й чесно розв'яжеться, — гаряче обстоювала свої переконання Тереса. Губи в неї тремтіли.
Ріголетто потай милувався нею, а Рохеліо тільки презирливо знизав плечима.
Коли горбань пішов, сказавши, щоб Рохеліо наступного дня з'явився на роботу, розчулена Тереса промовила до коханого:
— Він людина з великим серцем, правда ж?
— Хто? — здивовано спитав Рохеліо.
— Еміліо.
Рохеліо зареготав.
— Отой шахрай! Та для нього нема нічого святого!..
Тересу образила така зневага до Ріголетто, але вона стрималась, щоб не виказати своєї приязні до бідного друга.
Вранці Рохеліо пішов на роботу і повернувся звідти похмурий та роздратований, гудячи все і всіх. Мовляв, чоловіки там нероби, а жінки — базіки. Казав, що добре зробив, не пустивши Тересу до того кубла розпусти. Жінок туди беруть тільки таких, що гуляють з начальниками або з тими, хто їм протегує. Від самої роботи його нудило, і він клявся, що тільки жахливі злидні можуть загнати порядну людину на таке місце.
Відколи Рохеліо почав працювати, Тереса майже весь день лишалася на самоті. Але їй здавалось, що коханий поруч, бо вже звикла, що він весь час був коло неї. Тепер він уже не обідав з нею, а ввечері приходив невдоволений і сердито мовчав. Домінга останнім часом теж спохмурніла і, прибираючи в кімнаті, щось бурмотіла сама до себе й комусь погрожувала. А одного разу зупинилася біля дверей, пильно розглядаючи якийсь чорний пил та недокурки на підлозі, тоді стурбовано сказала глухим голосом:
— Тересіто, хтось хоче заподіяти тобі зло. Я це знаю.
— Чому?
Негритянка згребла чорний пил і потерла між пальцями.
— Знаєш, що це таке?
— Ні.
— Це порох. Хтось насипав його тут.
— Який жах, — глузливо обізвалася Тереса. — Певне, хочуть висадити мене в повітря…
Після того Домінга затаїла на неї образу і вже не згадувала про небезпеку. Тереса, змушена зносити поганий настрій двох близьких душ, пройнялася гірким розчаруванням: її райдужні сподівання не справдились, і життя було таке саме безрадісне, як і раніш. Вона знов почувалася самотньою та безпорадною і знов хотіла, щоб частіше приходив Ріголетто, вірна приязнь якого була наче заспокійливі ліки для її серця. Чи вона знала хоч якусь частку правди про Рохеліо? Мабуть, ні. Але вже навчилась розрізняти два його обличчя — добре та погане — і переконалася, що зцілити хвору душу неможливо.
Коли минув точно місяць після каяття, Рохеліо, якому набридла доброчесність, не прийшов увечері до коханої. Тільки на другий день опівдні прибіг схвильований, нервовий і блідий, як смерть. Тереса кинулась була до нього, але враз спинилася, наче вкопана. Навіть не глянувши на неї, він сів, зіперся ліктями на коліна й притулив до обличчя хусточку. Непорушна Тереса здаля стежила за ним. Раптом він підвівся і хутко рушив до дверей.
— Я скоро повернуся.
Коли бідолашна жінка отямилась від заціпеніння і, побоюючись лиха, метнулася слідом, Рохеліо із сомбреро в руках уже спустився у вестибюль і, хитаючись та безладно вимахуючи руками, зник за дверима.