— Я жила з чужим чоловіком, бо кохала його, і далі можу так само свідомо піти на це з доброї волі чи з необхідності.
Ріголетто поблід і мовчав, відчуваючи, як шалено стукотить у грудях серце. Йому стало боляче, аж у голові запаморочилось од Тересиних слів. А вона вже говорила про байдужих до своєї честі жінок.
— Вони такі, бо бачать у чоловікові тільки добродія, який їх годує… Може, це й прикро, але я не з того тіста… — Вона нараз зупинилась, подумавши, що сказала зайве, і почервоніла. Тоді щиро усміхнулась і, немовби вибачаючись, додала: — Та, мабуть, гріх не в цьому, а в чомусь іншому, правда ж? Щодо мене, то я ніколи не стану лицеміркою.
Коли в будинку на вулиці Віртудес, де спочатку так погано зустріли Тересу, стало відомо про втечу Рохеліо, всі ті нещасні люди пройнялися симпатією та співчуттям до бідолашної жінки і в один голос гудили підлого зрадника. Сентиментальні блудниці жаліли покинуту матір і двох розумних та показних хлопчиків, яких усі вважали за близнят. В кімнату до Тереси часто заглядали сусіди, балакали про різні дрібниці, щоб розважити її,— немов приходили втішити в горі сім'ю небіжчика. Тереса невдовзі пересвідчилась, що в світі грішниць більше щирості, аніж серед доброчесних. Її благородна допомога дружині та дочці Рохеліо скоро стала прикладом для наслідування серед жінок у будинку. Аніта з матір'ю часто сиділи вечорами коло Ліліни, приносили Флорінді гроші та гостинці. Навіть Карлота переслала з тюрми п'ять песо, щоб Тереса передала їх Флорінді. Лихо спіткало бідну дівчину десь через місяць після втечі Рохеліо і потрясло весь будинок. Одного вечора, коли вона сиділа в кафе з Асукітою, туди ввірвалась поліція, щоб схопити гультяя: його звинувачували в крадіжці коштовностей у однієї з коханок. Асукіта шалено опирався, відбиваючись ногами та кусаючись, поки один з поліцаїв не оглушив його палицею. Побачивши, що коханий упав із закривавленим чолом, Карлота подумала, що він мертвий, і одразу перетворилась на левицю. П'ять чоловік марно силкувалися вдержати її. Знавісніла від люті жінка схопила зі столу ніж і вдарила ним в обличчя поліцая, який зле повівся з її коханим. На її біду, ніж глибоко зайшов у поліцаєву щоку, це витлумачили як замах на представника влади, і Карлота опинилася за ґратами. Що ж до Асукіти, то він помирився з жінкою, котра звинуватила його в крадіжці, і невдовзі перейшов жити до неї. Лише час від часу навідувався у в'язницю, приносячи Карлоті дрібні грошенята. Одного разу дав їй п'ять песо, і вона переслала їх для дружини Рохеліо. Вона, як і всі жінки в будинку, не полюбляла Тересиного коханця, котрого тут вважали чванькуватим і дурним. Тим-то й почали шанувати скривджену ним коханку, яку раніше зневажали саме через нього.
— Не крийся, ти жалкуєш за ним, сестро, — якось сказала Тересі Аніта. — Адже довго жила з ним, і він батько твоїх дітей. Але він зганьбив себе, тягаючись хтозна з ким і вдаючи святого.
Тересу ображали грубі слова нескромної Аніти, і вона не мала ніякої охоти слухати все нові й нові теревені про давні зради Рохеліо, що пронизували їй серце, немов отруєні стріли. Проте сиділа мовчки і лише час від часу, скрушно хитаючи головою, глухо бурмотіла: