— Так, тату.
— Ти кохаєш його?
Вона кивнула головою, щоки її пломеніли, мов червоні троянди.
— Коли так, — промимрив високоповажний добродій, — мені нічого більше сказати. Хай сповниться божа і твоя воля.
Сім'я Вільялосів була ще багата. Мала родовий будинок в Серро, добру ренту від орендарів і землі в різних місцях острова. Але все-таки скасування рабства дуже відчутно вдарило по їхніх, колись величезних, достатках. Подружжя мало трьох дітей. Старша дочка Карідад пішла в монастир; син Маріо якийсь час служив моряком, а тоді став, як і батько, чиновником; Амада була наймолодша, й батьки покладали на неї найбільше надій. Тому її шлюб завдав такої прикрості сім'ї, хоч признатися в цьому ні батькові, ні матері не дозволяла гордість. Діонісіо Хакоб, який був усього тільки адвокатом, дістав гроші на весілля від своїх родичів і поїхав з дружиною в Швейцарію, плекаючи в душі надію, що тесть, хворий на рак, скоро помре. На жаль, гроші скінчилися раніше, ніж рак звів у домовину сеньйора Вільялосу, і Діонісіо з молодою дружиною змушений був іти в прийми до тестя. Старий і не заперечував. Безнадійно хворий, він хотів бодай щось іще залагодити на цім світі, надіявся, годуючи зятя, не дати йому спіткнутися, надіявся, тримаючи біля себе, якось уберегти його. Але на заваді йому стала хвороба: довелося думати про інше, готуватися до смерті.
А сеньйора де Хакоб, придивившись до чоловіка ближче, зрозуміла, що її серце помилилось. Діонісіо Хакоб розвіяв її наївну віру, її мрії. Вона була сентиментальна й ніжна, а він — цинік, скептик і себелюб; Тільки й мав, що красиві очі, стрункий стан і вишукані манери. Він бачив у ній лише гарненьке дівчисько і небавом зробив її співучасницею своїх любовних пустощів. І вона поклала собі нізащо не мати дитини від того світського фертика, спритного і в'їдливого аж до жорстокості. Ні, не таким мав бути її чоловік. Він з'являвся їй у мріях як напівбог, великодушний захисник, що за правом, наданим йому релігією і людьми, переступає закони скромності й водночас лишається непогрішним.
Через три дні після весілля Хакоб ненароком знайшов кілька купюр по п'ять дуро, що їх сеньйор Вільялоса дав доньці на дрібні витрати. Анітрохи не ніяковіючи, забрав їх і, ховаючи в гаманець, сказав:
— Дівчинко моя, буде ліпше, якщо я їх збережу. Ми не дуже багаті на гроші, а подорожувати любимо. Коли тобі щось знадобиться, скажеш мені, і я з охотою куплю.
Той випадок глибоко вразив нещасну жінку. Ніби завіса перед нею відхилилась, показавши майбутнє. Відтоді, якщо їй була потрібна пудра, духи, чи щось іще, вона мусила звертатися до чоловіка, і він водив її в крамниці чи до кравця і сам на свій смак усе вибирав. Амада змучилась від цих дрібних принижень і, щоб уникнути подібних образ, почала одягатися зовсім скромно. Та Хакоб побачив у цьому лицемірство й скупість і почав безжально кепкувати з дружини й навіть натякати, що він жалкує про їхнє одруження.
— Знаєш, люба, — сказав він їй якось, — це просто смішно, що ти не вживаєш рум'ян, адже жодна жінка без них не обходиться.
Амада знітилась і тихо відповіла:
— Мені завжди здавалося, що природна краса найвища.
Діонісіо глузливо засміявся:
— Авжеж, тільки не всяка природна краса, а така, що дружить з модою, про яку жінка має дбати, коли не хоче бути посміховищем.
І, не приховуючи зневаги, одвернувся.
Після таких розмов Амада зачинялась у своїй кімнаті і довго плакала, марно намагаючись відігнати невтішні думки про майбутнє. А втім, чоловік ще був причарований її красою, навіть любив її і не зрікався надії зробити з неї вірну супутницю своїх мандрів по фешенебельних ресторанах, а ночами палко її виціловував. Але Амаду обтяжувало чоловікове товариство. Усе частіше вона усамітнювалась і залишалась у готелі, коли він запрошував на гулянки. Думала й думала про нього, і все з більшою відразою, хоч Хакоб уперто намагався перевиховати її на свій штиб. Марно старався. Поволі він звик гуляти сам, і тоді їй вільно стало робити все, що вона хотіла. Він охолов до неї. В Ніцці, куди вони повернулися після весільної подорожі, люди бачили Хакоба з іспанською естрадною співачкою на Рів'єрі і в казино. Тепер він здебільшого вечеряв поза домом і часто повертався на світанку, Амада ж нудьгувала в самотині, але їй і на думку не спадало завести з кимось дружбу. Вона ревнувала, хоч давно вже не поважала чоловіка і, природно, не могла його любити. Саме в цей час вона пережила нову образу, таку болючу для її щирої душі: Діонісіо програв у рулетку останню сотню франків, і вона мусила просити в батька грошей, щоб повернутися з чоловіком до Мадріда, в батьківський дім.