Леоні ввійшла в кухню, яка виявилась меншою, ніж дівчина собі уявляла. То була приємна й затишна кімната з навощеними стінами й темними поперечинами, на яких висіли всілякі обміднені знизу пательні й кухарське начиння. На закіптюженій плиті, розташованій під величезною витяжкою, кипів казанок.
Кухарка, котра тримала в руці копистку з довгою ручкою, обернулась назустріч неочікуваній гості. Заскрипіли по кам’яній підлозі дерев’яні ніжки стільців — то інші слуги, що снідали посеред кухні за пошкрябаним дерев’яним столом, підвелись привітати Леоні.
— Будь ласка, сидіть, — швидко сказала вона, знітившись через своє вторгнення. — Я просто зайшла поцікавитися, чи не можна у вас роздобути кави. І, може, трохи хліба.
Кухарка кивнула.
— Я приготую вам тацю зі сніданком, мадемуазеле. Куди принести — у маленьку їдальню біля кухні?
— Так, дуже дякую. Ще ніхто не виходив? — спитала вона.
— Ні, мадемуазеле. Ви перша.
Сказано було ввічливо, але з кухарчиного тону можна було чітко зрозуміти, що розмову закінчено.
Однак Леоні не поспішала йти.
— Чи завдав вітер якоїсь шкоди?
— Нічого такого, що не можна було б полагодити, — відказала кухарка.
— А ніде нічого не затопило водою? — спиталася Леоні, побоюючись, що суботню вечерю, до якої хоч і було ще кілька днів, можуть скасувати через розмиту чи затоплену дорогу.
— З Рен-ле-Бена не було жодної звістки про щось серйозне. Одна з наших дівчат чула, що на Рен-ле-Бен стався зсув. А в Ліму через негоду затрималась поштова карета. — Кухарка витерла руки об фартух. — А тепер, мадемуазеле, якщо ви не маєте більше запитань, то даруйте: мені час братися до роботи. На сьогоднішній вечір треба приготувати чимало страв.
Леоні не лишилося нічого іншого, як погодитись:
— Звісно, вибачте.
Коли вона виходила з кімнати, годинник на стіні вдарив сьому. Глянувши у вікно, вона побачила рожевувате небо за білими хмаринками. У парку почали прибирати листя та гілляччя, якого багацько нападало з дерев під час буревію.
Кілька наступних днів плинули тихо та спокійно.
Леоні мала досить вільного часу, щоб обстежити будинок і прилеглу територію. Вона снідала у своїй кімнаті, а потім уранці могла займатися, чим забажає. Часто Леоні не бачила Анатоля й Ізольди аж до обіду. Оскільки погода давала добру нагоду, удень вона гуляла з тіткою поблизу будинку. Ізольда була незмінно уважною, приязною, але водночас дотепною й гострою на язик. Вони грали на фортепіано дуети Рубінштейна — трохи незграбно й радше з веселим ентузіазмом, аніж з управністю, — а вечорами розважалися всілякими хатніми іграми. Леоні читала й малювала будинок з навколишнім ландшафтом, стоячи на невеликому пагорбку біля озерця.
Вона багато думала про дядькову книжку та аркуш із музикою, знайдений у гробниці, але не чіпала їх. А під час прогулянок у парку Леоні навмисно не дозволяла собі вирушати в напрямку тієї зарослої стежини, що привела її до вестготської каплиці.
Ранок 26 вересня, на яке було призначено звану вечерю, видався чистим і сонячним.
Коли Леоні доїдала сніданок, по під’їзній алеї заторохтів перший постачальницький візок з Рен-ле-Бена. З нього зіскочив хлопець і вивантажив дві великі брили льоду. Невдовзі прибув іще один візок, цього разу — з м’ясом, сирами, свіжим молоком і вершками.
У кожній кімнаті будинку — принаймні так здалося Леоні — слуги під наглядом досвідченої економки прибирали, стелили свіжі обруси й покривала та розставляли попільниці й келихи.
О дев’ятій ранку зі своєї кімнати вийшла Ізольда й повела Леоні гуляти в парк. Озброївшись секаторами та вдягнувши товсті гумові калоші, щоб не промочити ноги на вологих стежинах, вони нарізали росяних квітів для настільних букетів.
Повернувшись до будинку об одинадцятій, Леоні з Ізольдою поскладали квіти в чотири пласкі дерев’яні діжечки. У маленькій їдальні біля кухні на них уже чекали філіжанки з паруючою кавою — і Анатоль, який осміхався до них з-за ранкової газети. Він був у прекрасному гуморі.
До середини дня Леоні закінчила виготовляти таблички з іменами гостей згідно з указівками, що дала їй Ізольда. Вона також заручилася тітчиною згодою на те, що сама розкладе ті таблички по місцях, коли стіл буде готовий.
Отак потроху було зроблено все належне для прийому гостей. Після легкого обіду Ізольда заявила про намір піти до себе й кілька годин відпочити. Анатоль теж пішов до своєї кімнати — почитати, як він сказав. Леоні не лишалося нічого іншого, як учинити так само.