Остання група файлів мала назву «Ре-ле-Бен». Він відкрив її та почав передивлятися знімки. І Вони його збентежили. Серед них було кілька фото берега річки з північного в’їзду до містечка, зокрема — місток і тунель, причому саме того місця, де автомобіль Сеймура злетів з дороги.
Там були ще світлини цвинтаря позаду церкви. Джуліан визначив точний час одного знімку, зробленого з критого церковного ґанку в напрямку Пляс де Дьо Рен. Він схрестив руки за головою. У нижньому правому кутку фотографії він побачив частину скатертини, на якій лежала книга співчуттів.
Джуліан насупився. Мередіт Мартін була в Рен-ле-Бені минулого вечора та знімала похорон і місто.
Чому?
Скопіювавши ці фото на свою флешку, він спробував вигадати для них якесь безневинне пояснення, але не зміг.
Лоуренс вимкнув комп’ютер і закрив його, залишивши все точнісінько так, як і було, а потім перейшов до гардероба. Зробивши ще кілька поляроїдних знімків, він методично обшукав кожну кишеню, стос футболок і взуття — і нічого цікавого не надибав.
На дні гардероба, під чоботями й туфлями на високих підборах, лежала м’яка дорожня сумка. Присівши навпочіпки, Джуліан розстебнув застібку-блискавку й зазирнув у головне відділення. Воно було порожнім — за винятком двох шкарпеток і намиста в жорсткій упаковці. Він помацав у всіх закутках, але не знайшов нічого. Після цього Джуліан почав обдивлятися бокові зовнішні кишені. Великі симетричні відділення з обох протилежних кінців виявились порожніми, і він перейшов до трьох менших кишень по обидва боки сумки. Потім Джуліан підняв її, перевернув і потрусив. Вона виявилась досить важкою. Засунувши руку всередину, він потягнув за картонну прокладку на дні. Почувся звук, з яким розкривається застібка-липучка, прокладка відстала, і під нею виявилося ще одне відділення. Засунувши в нього руку, Джуліан витяг звідти квадратний пакунок, замотаний у чорний шовк. Великим і вказівним пальцями він розгорнув його з чотирьох боків.
І закляк на місці. На нього дивилось обличчя Справедливості.
На мить йому здалося, що в нього галюцинації, але потім він здогадався, що то лише ще одна колода карт. Джуліан розклав їх віялом і двічі переглянув.
Друковані, ламіновані — то не були оригінальні карти Буска. Соромно з його боку й непробачно, що він їх переплутав, хоча б і на секунду.
Він постояв, затиснувши колоду в руці, а потім став лихоманково перебирати карти — а раптом там є щось інше, відмінне від оригіналу?
Утім, нічого відмінного в цій колоді не виявилось. Вона була точнісінько такою, як і та, що зберігалась у його кабінеті в сейфі. Такі самі написи, такі самі зображення.
Відкинувши мимовільний страх і спантеличення, Джуліан ледь не силоміць змусив себе задуматись. Ця знахідка кардинально все змінювала, особливо у світлі недавньої інформації, здобутої з розкопок вестготського поховання у Квіяні. Серед речей, знайдених у гробниці, була сланцева дошка, що підтверджувала наявність інших поховань в околицях Домен де ля Кад.
Сьогодні вранці йому ще не вдалося зв’язатися зі своїм інформатором.
Проте відразу ж виникало запитання: звідки в Мередіт Мартін узялася ця колода карт Буска? І до того ж захована на самісінькому дні дорожньої сумки? Це не може бути якоюсь випадковістю. А що, як вона знає про оригінальну колоду та її зв’язок з Домен де ля Кад?
Що ще тут може бути? Можливо, Сеймур сказав Холові більше, ніж він, Джуліан, уважав? А якщо Хол не просто випадково зустрівся тут із нею, а привіз її навмисне, то, можливо, зовсім не для того, щоб розслідувати автокатастрофу, а щоб знайти оригінальну колоду Буска?
Джуліанові терміново закортіло випити. Думка, що Хол коли-небудь зможе дістатися до колоди Буска, вразила його, наче блискавка, і його обличчя вмить укрилося рясними краплинами поту.
Загорнувши копію колоди в чорний шовк, він поклав її в сумку, а сумку повернув на дно гардероба. Потім востаннє озирнувся, роздивляючись кімнату. Усе виглядало так, як і спочатку. Якщо якась річ лежатиме не на своєму місці, то це завжди можна буле списати на недбалість кастелянш. Швидко вислизнувши з номера, Джуліан пішов по коридору до службових сходів.
Уся операція від початку до завершення забрала не більше як двадцять п’ять хвилин.
РОЗДІЛ 48
Рен-ле-Шато
Хол першим розтулив обійми. Його блакитні очі світилися радісним передчуттям і мимовільним подивом. Щоки його трохи почервоніли.