Мередіт доклала певних зусиль, щоб упорядкувати перебіг власних думок.
Вона повернулася на сайт Пола Фостера Кейса. Три з чотирьох нот, пов’язаних із назвою Домен — С, А і Е — були числами Фібоначчі: Блазень мав число 0, Чарівник — 1, а Сила — 8.
Тільки D, карта номер VI, не було числом Фібоначчі.
Мередіт занурила пальці у своє чорне волосся. Отже, вона щось не так зрозуміла? Чи навпаки — це був виняток, що підтверджував правило?
Вона задумливо побарабанила пальцями по столу. Закохані відповідали послідовності, якщо йшли окремо, а не парою: Блазень був нулем, а Жриця — двійкою. А нуль та двійка були числами Фібоначчі, хай навіть шістка не була таким числом.
Хоч так. Бодай щось є.
Проте навіть якщо ці зв’язки дійсно мали місце, то який стосунок існував між Таро Буска, Домен де ля Кад і Полом Фостером Кейсом? Дати не збігалися.
Кейс започаткував свою організацію ВОТА в 1930-х роках в Америці, а не в Європі. Колода ж Буска бере початок у 1890-х роках, а карти малого аркана, може, й іще раніше. Вона ніяк не могла ґрунтуватися на системі Кейса.
А що, як поміняти все це місцями?
Мередіт замислилась. А раптом Кейс щось чув про зв’язок Таро з музикою й переінакшив їх відповідно до своєї власної системи? А може, він знав щось про Таро Буска? Або навіть про Домен де ля Кад? Можливо, ідея прийшла не з Америки до Франції, а навпаки?
Вона витягла свій потертий конверт і дістала з нього фото хлопця у військовій формі. Як вона могла бути такою сліпою? Вона побачила, як Блазень перетворився на Анатоля Верньє, але чомусь не звернула уваги на очевидну схожість між Верньє та її солдатом. Теж родинна схожість із Леоні. Довгі темні вії, високе чоло, та сама звичка дивитися просто в об’єктив.
Мередіт знову глипнула на портрет. Дати збігалися. Хлопець у солдатському однострої міг бути молодшим братом, кузеном. Навіть сином.
А від нього родинна вервечка простяглася через покоління до мене.
У Мередіт наче камінь з душі впав. Немов тягар незнання, що про нього казав Хол. Натомість озвався обережний унутрішній голос і став застерігати її проти прагнення видавати бажане за дійсне.
Треба все це перевірити. Факти десь тут, поруч. Візьми й перевір.
Її пальці запурхали над клавіатурою. Їй кортіло дізнатися про все та негайно. Мередіт вдрукувала в пошукове вікно слово «ВЕРНЬЄ».
Утім, не знайшла нічого цікавого. Вона розчаровано та з недовірою втупилася в екран.
Невже ж нічого немає? Щось мусить бути!
Жінка спробувала знову, додавши Буск і Рен-ле-Бен. Цього разу вона вийшла на кілька сайтів, що продавали карти Таро, кілька рядків про колоду Буска, але більше нічого вартого уваги не відшукала.
Мередіт відкинулася на спинку. Очевидним виходом із цього глухого кута була реєстрація на родинних пошукових сайтах у цій частині Франції та спроба проникнути в минуле в такий спосіб, хоча це забере певний час. Та може, Мері допоможе шукати з протилежного кінця?
Палаючи від нетерпіння, Мередіт хутко надрукувала Мері електронного листа й попросила її передивитися місцеві історичні сайти в Мілуокі, а також пошукати прізвище Верньє в реєстрі виборців. Утім, вона побоювалася, що у випадку, якщо той солдат був сином Леоні, а не Анатоля, прізвище в нього буде інше. Навздогін вона додала також і прізвище Ляскомб, а лист закінчила довжелезним рядком із поцілунками.
На столі поруч із нею задзвонив телефон.
Якусь мить Мередіт отетеріло витріщалася на нього, не в змозі второпати, звідки воно та що це. Телефон задзвонив знову.
Мередіт ухопила слухавку.
— Слухаю.
— Мередіт? Це Хол.
Вона одразу ж відчула, що справи в нього не дуже добрі.
— Як ти?
— Я телефоную сказати, що повернувся.
— Як ти з’їздив?
Мовчання. А потім пролунало:
— Розповім, коли побачимось. Я почекаю на тебе в барі. Не хочу відволікати тебе від роботи.
Мередіт зиркнула на годинник і з подивом побачила, що вже чверть на сьому. Потім перевела погляд на хаотичне безладдя з карт, поміток інтернетівських сайтів, фотографій. Свідчення її денної роботи. Їй здалося, що голова ось-ось вибухне. Їй пощастило знайти вже багато, але вона досі перебувала в невіданні.