Анатоль поставив чашку й запалив цигарку.
— Я б теж цього хотів, — тихо сказав він. — Я певен, що вона так приємно розважається, що навіть забула написати нам. А ще треба зробити поправку на той час, поки мого листа перешлють до Марни.
Леоні примружила очі.
— Ти ж казав, що гадаєш, буцімто вони вже повернулися до Парижа?
— Я лише припускав, що вони повернулися, — спокійно відказав брат. Потім він про щось згадав, і обличчя його знову засвітилось ентузіазмом. — Але ж тебе втішає перспектива поїхати до Каркасона?
— Звісно, що втішає.
Анатоль кивнув.
— От і добре. У вівторок зранку ми виїдемо потягом з Куїзи. Громадський екіпаж вирушає з Пляс дю Перу о п’ятій.
— А на скільки ми туди поїдемо?
— Дні на два, можливо — на три.
Леоні засмутилася.
— Так мало!
— Цілком достатньо, — посміхнувся Анатоль.
І знову Леоні помітила, як брат і тітка обмінялися промовистими поглядами.
РОЗДІЛ 55
Закохані лежали, укрившись ковдрою, а на їхні обличчя падало мерехтливе світло свічки.
— Тобі час повертатися до своєї кімнати, — сказала вона. — Уже пізно.
Анатоль склав руки за головою, недвозначно демонструючи цим жестом своє бажання залишитись іще.
— Отакої! Уже всі поснули.
Ізольда усміхнулася.
— Я й не гадала, що мені випаде таке щастя, — тихо сказала вона. — Що ми колись будемо отут, разом. — Потім посмішка зникла з її блідого обличчя. І рука Ізольди за звичкою потягнулася до заглибини на шиї. — Боюся, це ненадовго.
Анатоль нахилився й поцілував рану. Навіть зараз він відчув, як Ізольда відрухово здригнулася. Той шрам був як постійне нагадування про її короткий і жорстокий роман з Віктором Константом.
Лише через кілька місяців після смерті свого чоловіка Ізольда дозволила Анатолю поглянути на страшний червоний шрам на її шиї, котрий вона зазвичай ховала під високим комірцем, кашне або горжеткою. Потім минуло ще кілька тижнів, перш аніж Анатоль умовив її розповісти, звідки той шрам узявся.
Він уважав — помилково, — що розповідь про минуле якось допоможе Ізольді опанувати спогади, притлумити їхній гнітючий уплив. Утім, нічого не вийшло. Більше того, це порушило її душевний спокій. Навіть зараз, за дев’ять місяців знаючи майже напам’ять ті страждання, яких Ізольда зазнала від рук Константа, Анатоль і досі здригався, згадуючи її спокійну й неемоційну розповідь про те, як у нападі ревнощів Констант узяв камінні обценьки, розжарив на вогні свій перстень із печаткою, та, притиснувши його до її шиї, тримав доти, доки жінка не зомліла від болю. Він поставив їй тавро. Розповідь Ізольди була такою виразною, що Анатоль навіть відчував нудотно-солодкавий запах смаленої шкіри.
Зв’язок Ізольди з Константом тривав лише кілька тижнів. Зламані пальці зажили, синці зійшли; тільки шрам лишився як фізична згадка про ті лиха, яких вона зазнала впродовж місяця їхнього знайомства. Утім, психологічна шкода виявилась набагато тривалішою та глибшою, ніж фізична. Анатолеві завдавало великого болю бачити, що Ізольда, попри свою красу, легку й прекрасну вдачу й елегантність, стала такою лякливою, невпевненою в собі та знервованою.
— Це надовго, — твердо відказав Анатоль.
Він став опускати руку дедалі нижче, погладжуючи ніжне тіло Ізольди, аж поки не зупинився в заглибленні між стегнами.
— Усе нормально. Ми отримали документ. Завтра ми зустрінемося з правниками Ляскомба в Каркасоні. А коли дізнаємося про твої права на цей маєток, то зможемо здійснити завершальні приготування. — Анатоль клацнув пальцями. — Та й по всьому.
Він потягнувся до нічного столика, і м’язи на його руці рельєфно напружились. Узявши портсигар, він витяг дві цигарки, підкурив їх і подав одну Ізольді.
— Будуть такі, хто не схоче з нами знатися, — сказала вона. — Мадам Буск, метр Фроміляж.
— Цілком можливо, — знизав Анатоль плечима. — А тебе вельми турбує їхнє ставлення?
Ізольда не відповіла на його запитання.
— Мадам Буск має всі підстави для невдоволення. Якби Жуль не надумав одружуватись, то вона успадкувала б цей маєток. Вона може навіть поставити заповіт під сумнів.
Анатоль похитав головою.
— Інтуїція підказує мені, що вона б уже зробила це, якби хотіла, — відразу ж після смерті Ляскомба, коли був оприлюднений його заповіт. Дочекаймося, про що йтиметься в додатковому розпорядженні про заповіт, а вже потім долатимемо реальні чи уявні перешкоди. — Він зробив глибоку затяжку. — Я припускаю, що метр Фроміляж висловлюватиме своє невдоволення стосовно нашого поспішного шлюбу, але яке його діло? — Анатоль знизав плечима. — Мине час, і він угамується. Він же прагматик, отож сприйме факти такими, якими вони є. І не захоче рвати зв’язки з маєтком.