Вірніше, колись розташовувався.
Ні Леоні, ні Анатоль не виростали під гнітом церкви. Її мати була жінкою надто незалежної вдачі, а республіканські погляди їхнього батька, як пояснив колись Анатоль, означали, що Лео Верньє вважав церковників не меншими ворогами справжньої республіки, ніж аристократію. Однак романтична уява Леоні змусила її пошкодувати, що непоступливість і негнучкість політиків вимагали жертвувати красою на догоду поступові й скороминущій доцільності. Відлуння слів, що звучали колись у монастирі, давно завмерло, однак до неї промовляла сама архітектура будівлі.
У такому задумливому стані Леоні проминула досить примітну й красиву місцину — особняк де Монморансі із зовнішніми дерев’яними брусами та склепінчастими вікнами з ромбоподібною поверхнею скла, що, достоту як призма, переломлювала світло на сині, рожеві та жовті відтінки, незважаючи на сіре передгрозове небо.
У кінці вулиці Тріваль Леоні завернула праворуч і спостерегла просто перед собою високі та вузькі піщано-жовті башти Нарбонезьких воріт —і— головного входу до цитаделі Сіте. Її серце тьохнуло від захвату, коли вона побачила подвійне кільце стін з вежами, одні з яких були вкриті червоною черепицею, інші — плитками сірого сланцю, і всі вони чітко вирізнялися на тлі похмурого неба.
Піднявши рукою спідниці, щоб вони не заважали йти, Леоні з новою силою та ентузіазмом рушила вперед. Підійшовши ближче, за високими стінами цвинтаря вона побачила вершечки надгробків із журливими янголами та масивними хрестами.
А далі виднілися лише пасовисько та сінокоси.
Леоні на хвилину зупинилася, щоб звести дух. Вхід до цитаделі пролягав по брукованому мосту, перекинутому через широкий, зарослий травою фортечний рів. На початку мосту стояла прямокутна будка, де збирали гроші з проїжджих. Коло будки, засунувши руки в кишені, стояв чоловіку потертому циліндрі й зі старомодними бакенбардами та збирав платню з кучерів вантажних підвід і торговців, що везли до Сіте бочки з пивом.
На широкому та низькому парапеті мосту примостився якийсь чоловік у товаристві двох солдатів. На ньому був старий блакитний наполеонівський плащ, а в зубах стирчала довга люлька, така ж чорна, як і його зуби. Усі троє сміялися. На якусь мить Леоні здалося, що очі того чоловіка розширились, коли він її забачив. Кинувши на неї довгий і дещо безцеремонний погляд, він відвернувся. Збентежена його увагою, Леоні хутенько пройшла повз.
Тільки-но вона ступила на місток, на неї з усією силою налетів північно-західний вітер. Їй довелось однією рукою притримувати капелюшок, а іншою тримати сукню, щоб вона не плуталась під ногами. Вітер кидав їй в обличчя пилюку та сміття, і вона, примружившись, заледве просувалася вперед.
Та щойно Леоні ввійшла до Сіте, як опинилася в безпеці й затишку. На мить вона зупинилася поправити своє вбрання, а потім обережно, щоб не вступити в потік каламутної води посеред бруківки, пішла через відкритий простір, що відокремлював зовнішні укріплення від унутрішніх. Неподалік Леоні побачила насос; двоє хлопчаків качали його ручку вгору-вниз, набираючи пульсуючу воду в металеве цебро. Ліворуч і праворуч виднілися залишки нещодавно знесених жалюгідних халуп. На висоті горішнього поверху самотньо висів у повітрі чорний від кіптяви камінь для прочистки димарів. Коли зносили нетрі, його, вочевидь, забули прибрати.
Жалкуючи, що не прихопила з собою всього путівника, а тільки план Бастиди, Леоні змушена була розпитувати дорогу, і їй пояснили, що замок розташовано прямо попереду, й він убудований у західні стіни укріплень. Коли дівчина рушила далі, серце її тьохнуло від передчуття чогось лихого. Здалеку екстер’єр величних високих мурів цитаделі дійсно вражав, але насправді інтер’єр і проміжок між зовнішніми й унутрішніми укріпленнями виявилися досить похмурими та зловісними. А ще там було брудно. Слизьку бруківку вкривав шар багнюки. Придорожні канави повнилися сміттям і всіляким непотребом.
Шато Комталь виявився тим, чим він дійсно був — звичайнісінькою військовою спорудою, нічим не примітною, простою та брудно-сірою. У башті Тур де Вад, розташованій у тіні високих стін, перебував пороховий склад. Біля башти стояв один-єдиний вартовий і длубався кописткою в зубах. Місцина мала на собі ознаку занедбаності; видно було, що цю споруду просто терплять, однак належним чином не доглядають.