— Бувайте, — сказав він.
Його слова перервали дію чар. Леоні густо почервоніла, наче він спромігся прочитати її найсокровенніші думки.
— Так… звісно, — відповіла вона, затнувшись. — Побачимось.
Констант повернувся та швидко рушив до мосту Пон В’є, а Леоні стояла, шпетячи себе за те, що так відверто продемонструвала ті сподівання, котрі нуртували в її душі.
Коли вона пішла, Констант глянув їй услід. З її елегантної ходи, з її постави, з її високо піднесеної голови він зрозумів: Леоні прекрасно здогадується, що він на неї дивиться.
Така схожа на свою матір.
Усе виявилося навіть легшим, аніж він сподівався. Дівчачий ніяковий рум’янець, широко розплющені очі, рожевий кінчик язика в ледь відкритому роті… Він міг би спокусити її й забрати з собою просто зараз, якби захотів. Утім, це не входило в його плани. Безкінечно приємніше було пограти на її почуттях. Так, він мусив знищити її теж, але спочатку мав закохати в себе. Усвідомлення цього катуватиме Верньє сильніше, ніж думка про те, що Віктор узяв його сестру силоміць.
А вона неодмінно закохається в нього. Вона ж молода й емоційно вразлива, її можна легко зірвати, наче стиглий плід.
Шкода її!
Констант клацнув пальцями.
І біля нього відразу ж вигулькнув чоловік у голубому плащі. Увесь цей час він тримався неподалік від свого хазяїна.
— Слухаю, мосьє.
Констант написав стисле послання й наказав віднести його до готелю «Сен-Вінсент». Він не міг утриматися від спокуси уявити собі обличчя Верньє, коли той це послання прочитає. Він хотів змусити його страждати. Його та його шльондру. Нехай наступні кілька днів протремтять від постійного страху, озираючись і перелякано розмірковуючи, звідки ж на них упаде його удар.
Констант кинув гаманець із грошима в сальні руки чоловіка.
— Не спускай з них очей, — наказав він. — Ніде від них не відставай. Давай мені знати в домовлений спосіб, куди саме вони вирушають. Зрозуміло? Гадаєш, ти встигнеш доставити записку в готель, перш аніж дівчина туди повернеться?
На обличчі чоловіка з’явився скривджений вираз.
— Це ж моє рідне місто! Кому ж його знати краще, як не мені! — промимрив він і зник у вузькому провулку, що тягнувся з тильного боку шпиталю «Опіталь де Маляд».
Констант викинув з голови думки про Леоні й став обмірковувати свій наступний крок. Під час їхнього нехитрого флірту в церкві, вона не лише виказала йому назву готелю, де вони зупинились, але —і це було найважливіше — повідомила йому, де саме осіли Верньє та його хвойда.
Констант знав про курорт Рен-ле-Бен і його лікувальні властивості. І це містечко цілком його влаштовувало. Він не нападатиме на них у Каркасоні. Тут надто багато людей, і конфронтація привабить забагато уваги. Проте одинокий маєток на селі? Це саме те, що йому потрібно. Констант мав кількох знайомих у Рен-ле-Бені, і одному з них, чоловікові, не обтяженому надміру моральними принципами, він колись став у пригоді. І тепер він вирішив, що ніщо не завадить йому переконати того чоловіка нарешті сплатити борг.
Констант піймав фіакр і поїхав назад, у центр Бастиди, а потім пробрався крізь мереживо вулиць за «Кафе де Негоціант» на бульварі Барбе. На ньому розміщувався один з найпрестижніших приватних клубів. Там пропонували здебільшого брюнеток, а не світлошкірих білявок, яким Констант віддавав перевагу. Одначе сьогодні він був готовий зробити виняток. Сьогодні він мав святковий настрій.
РОЗДІЛ 61
Леоні кинулася через площу Гамбета, де в калюжах дощової води вигравало сонце, а потім, пробігши повз неоковирну будівлю муніципалітету, подалася до центру Бастиди.
Заглиблена у свої думки та почуття, вона абсолютно не сприймала довколишньої метушні. Тротуари повнились людьми, а вулицями мчали потоки брудної води, несучи донизу сміття й уламки з горішніх районів міста.
До Леоні тільки зараз почало доходити, наскільки серйозними можуть стати для неї наслідки її денної екскурсії. Думки про те, як шпетитиме її Анатоль, крутилися в голові, коли вона то йшла, то бігла, то перестрибувала через калюжі, а її нерви напружились до краю.
А я все одно не шкодую.
Її покарають за непослух, Леоні аніскільки в цьому не сумнівалася, проте вона й не збиралася жалкувати, що вчинила саме так.