Досить увічливо, але не більше.
Джуліан осміхнувся та промовчав. На ньому був світлий лляний костюм і блакитна сорочка без краватки. Як і завжди, коли їй доводилося його бачити, він видавався самовпевненим і спокійним, хоча й дещо напідпитку. Мередіт мимоволі глянула на його ліву руку, що лежала на підлокітнику крісла. Вона видавала його справжній вік — не сорок із гаком, як їй спочатку здалося, а майже шістдесят. Одначе шкіра була засмаглою, а хватка на червоному підлокітнику — міцною. Обручки на руці не було.
Почуваючись некомфортно в запалій тиші, Мередіт знову поглянула на його обличчя. Джуліан і досі сидів, уставившись на неї своїм відвертим прямим поглядом.
Очі — яку Хола.
Вона негайно викинула це порівняння з голови.
Джуліан поставив келих на стіл.
— А що ви знаєте про карти Таро, міс Мартін?
Його питання застукало її зненацька. Мередіт отетеріло витріщилась на нього, похапцем силкуючись збагнути, чому він торкнувся саме цієї теми. Їй швидко пригадалася фотографія, яку вона поцупила зі стіни у вестибюлі, колода карт у сумці, список сайтів у її комп’ютері та музичні ноти, що їх вона намагалася розшифрувати. Він не міг знати ні про що з усього цього, але вона таки відчула, як почервоніла: Джуліан усе одно влучив саме в точку, «вирахував» її.
Іще гіршим було те, що він явно насолоджувався її розгубленістю.
— Не більше, ніж Джейн Сеймур із фільму «Живи сам і дай померти іншим», — спробувала пожартувати вона. — тільки й того.
— А, це ви про пасьянс, — сказав Джуліан, злегка піднявши брови.
Мередіт спокійно витримала його запитальний погляд і промовчала.
— Особисто мене, — провадив він, — дуже приваблює історія карт Таро, хоча я ні на мить не припускаю, що віщування за картами — це той спосіб, у який треба планувати своє Життя.
Які ж у них із Холом схожі голоси, — подумала Мередіт. Вони мали ту саму звичку заокруглювати слова так, наче кожне з них мало в собі виняткове смислове навантаження. Головна ж розбіжність полягала в тому, ідо Хол казав те, що думав, і виставляв свої емоції напоказ, а Джуліан навпаки — завжди висловлювався іронічно та глузливо. Ба навіть саркастично. Вона з надією поглянула на двері, але ті й не думали розчинятися.
— А ви знаєте принципи віщування за картами Таро, міс Мартін?
— Зовсім небагато, — відповіла вона, намагаючись не розвивати теми.
— Невже? А з розмови зі своїм племінником я дістав враження, що вам це цікаво. Він начебто казав мені, що тема карт Таро виникла сьогодні під час вашої поїздки до Рен-ле-Шато. — Джуліан стенув плечима. — Мабуть, я неправильно його зрозумів.
Мередіт швидко попорпалась у пам’яті. Дійсно, Таро ніколи не йшли їй із голови, але вона не пригадувала, щоб говорила на цю тему з Холом. Джуліан і досі не зводив з неї очей, і в його погляді відчувався погано прихований виклик.
Нарешті, Мередіт мимоволі довелося відповідати — просто для того, щоб порушити незручну тишу.
— Наскільки я розумію, основна ідея тут така: навіть якщо розкладати карти буцімто навмання, то все одно в такий спосіб стають зримими невидимі зв’язки.
Джуліан здивовано підняв брови.
— Добре сказано. — Проте й досі не зводив з неї уважного погляду. — А вам коли-небудь ворожили на картах, міс Мартін?
Вона мимоволі нервово хихикнула.
— Чому ви питаєте?
Він знову підняв брови.
— Просто цікаво — і все.
Мередіт гнівно блиснула на Джуліана очима, розлютившись на нього за те, що він ставить її в прикре становище, а на себе за те, що дозволила йому це робити.
Цієї миті їй на плече лягла рука. Мередіт аж підскочила від несподіванки й стривожено озирнулась, але цього разу то був дійсно Хол. Він стояв, усміхаючись їй.
— Вибач, — сказав він, — я не хотів тебе налякати.
Хол кивнув дядькові й сів у вільне крісло напроти Мередіт. Потім узяв пляшку з цеберка й налив собі вина.
— Ми якраз говорили про карти Таро, — пояснив Джуліан.
— Справді? — спитав Хол, глипнувши на Мередіт, а потім на дядька. — І що ж саме ви обговорювали?
Мередіт поглянула Холу у вічі й прочитала його думки. Серце її занило. Вона не хотіла втягуватись у розмову про Таро, але відчула, що Холові кортить відволікти дядька від розпитувань про його візит до комісаріату.
— Я просто спитав міс Мартін, чи не ворожили їй на картах Таро, — пояснив Джуліан. — І вона саме збиралася мені відповісти.
Мередіт зиркнула на Хола, потім на Джуліана та збагнула, що коли цієї ж секунди не вигадає якусь іншу тему, їй справді доведеться відповідати на запитання Джуліана.