— Найочевиднішим поясненням є те, що ви самі бачите в собі таку рису, як сила.
Леоні замовкла, сподіваючись почути більше, проте згодом пересвідчилася, що мосьє Беяр сказав геть усе, що збирався про це сказати.
— Мушу зізнатися: мене дедалі більше цікавить мій дядько та пережитий ним досвід, що про нього він розповідає у своїй монографії «Таро», — вела далі Леоні. — Не хочу бути настирливою, мосьє Беяр, але я часто думала — а чи не були ви знайомі з моїм дядьком у той час, коли відбувались описані в цій книзі події? — Леоні уважно придивилась до обличчя Беяра, намагаючись побачити в ньому схвалення або ж незадоволення таким поворотом розмови, та воно лишалося непроникним. — Я здогадалася, що… що вони сталися якраз тоді, коли моя матінка вже полишила Домен де ля Кад, але до того, як мій дядько й тітка Ізольда одружились. — Леоні, завагавшись, додала: — Припускаю — без найменшого бажання бути нечемною, — що за своєю вдачею він був чоловіком відлюдькуватим, несхильним товаришувати з іншими людьми.
Вона знову зупинилась, даючи мосьє Беярові змогу відреагувати на почуте, але він залишався непорушним і мовчки сидів, поклавши на коліна свої руки зі старечими венами та явно маючи намір лише слухати.
— З деяких висловлювань тітоньки Ізольди, — розповідала, дещо вагаючись, Леоні, — у мене склалося враження, що ви посприяли знайомству мого дядька з панотцем Соньєром, коли того призначили в парафію Рен-ле-Шато. Вона натякнула також про якісь начебто непристойні події в гробниці, для припинення яких знадобилося втручання священика.
— Ага, — мовив Одрік Беяр, притуливши руки одна до одної кінчиками пальців.
Леоні схвильовано відсапнула.
— Я… Панотець Соньєр виганяв демонів та злих духів на прохання мого дядька — я правильно розумію? Саме ця подія… саме це сталося всередині гробниці?
Цього разу Леоні, поставивши запитання, не поспішала. Нехай тепер промовляє тиша, вирішила вона. Здавалося, тиша панувала цілу вічність, і єдиним звуком у кімнаті було цокання годинника. Потім із кімнати потойбіч коридору донеслися ледь чутні звуки дзеленчання посуду та шкрябання швабри по дошках підлоги.
— Вигнання нечистої сили, — нарешті озвалась дівчина. — Так? Кілька разів я сама краєчком ока бачила її. Тепер мені зрозуміло, мосьє, що моя мати відчувала присутність нечисті, коли була маленькою дівчинкою. І саме тому покинула Домен, щойно трапилась така нагода.
РОЗДІЛ 72
— У деяких колодах Таро, — озвався нарешті Беяр, — зображення Диявола скопійоване з голови Бафомета, ідола, у поклонінні якому неправдиво звинувачували Злиденних лицарів храму Соломонового.
Леоні кивнула, хоча не тямила, який стосунок має ця тирада до щойно сказаного нею.
— Кажуть, що неподалік, у Безу, було святилище лицарів-храмовників, — вів далі Беяр. — Звісно, нічого такого там не було. Що стосується літописних історичних свідчень, то в них відбулося щось на кшталт колективного сплутання пам’яті, коли альбігойців ототожнили з тамплієрами. Дійсно, і перші, і другі були впливовими й сильними в той самий історичний період, але між ними майже не було зв’язку. То був збігу часі, а не взаємозв’язок та взаємовплив.
— Проте як усе це стосується маєтку Домен де ля Кад, мосьє Беяр?
Він осміхнувся.
— Ви ж бачили в каплиці статую Асмодея, еге ж? Із кропильницею на плечах?
— Бачила.
— Ім’я Асмодей, відоме також як Ашмадія або Асмодаї, радше походить від перської фрази ашма-дева, що означає «демон люті». Асмодей з’являється у второканонічній Книзі Товіта, а також у Заповіті Соломона, що є псевдоепіграфічним твором Старого Заповіту. Тобто цей твір був написаний начебто Соломоном — і йому приписують авторство, — але навряд чи це дійсно так.
Леоні кивнула, хоча її знання Старого Заповіту були досить обмеженими. Ні вона, ні Анатоль не ходили до недільної школи й не вивчали катехізис. Їхня матір твердила, що релігійні забобони суперечать сучасним уявленням про людину та світ. Дотримуючись суспільних традицій і манер, Маргарита, проте, була завзятою супротивницею Церкви. Леоні раптом спало на думку — а чи не було таке емоційне заперечення Церкви пов’язане з атмосферою Домен де ля Кад, у якій її матері довелося провести своє дитинство? І дівчина вирішила спитати в неї про це за першої-ліпшої нагоди.
Тихий голос мосьє Беяра вивів Леоні з задуми.
— Історія розповідає нам, як цар Соломон викликав Асмодея, щоб той допоміг йому збудувати храм — Великий храм. Асмодей, демон, котрого зазвичай пов’язують із хтивістю та розпустою, таки з’явився, але його присутність не пішла на користь. І він провістив, що одного дня Соломонове царство розпадеться.