Камінь легко зрушив з місця. Леоні сіла навпочіпки й поклала його собі на коліна. На поверхні каменя був знак, намальований Чи смолою, чи чорною фарбою — п’ятикутна зірка, узята в коло.
Відчувши приплив ентузіазму — а раптом вона натрапила на схованку карт Таро? — Леоні відклала камінь убік і, взявши дерев’яного патика, почала обкопувати по черзі кожен камінь. Зненацька серед мокрої землі показався клапоть товстої матерії, і Леоні здогадалася, що ці камені придавлюють його.
Вона стала копати далі, користуючись уламком деревини як лопатою, натикаючись то на камінюччя, то на друзки розбитої черепиці; аж поки не змогла висмикнути ввесь клапоть матерії. Під ним виявився маленький отвір. Відчувши захват, Леоні почала розширювати отвір, намагаючись вивільнити те, що було в ньому сховано. Вона довбала й довбала, викидаючи землю, жучків і хробаків, аж поки палиця не вперлась у щось тверде.
Ще трохи — і вона побачила щось на кшталт простої дерев’яної скриньки з металевими ручками по боках. Ухопившись брудними руками за дужки, Леоні смикнула. Земля не відпускала скриньку, та Леоні крутилася, звивалася й натужно смикала, аж поки земля не чвакнула та не відпустила свій скарб.
Важко дихаючи, Леоні витягла скриньку з западини на сухе місце й поклала її на матерію. Пожертвувавши своїми рукавичками, вона начисто витерла поверхню та, не кваплячись, підняла дерев’яну кришку. У скриньці виявився ще один ящичок — металевий коробок, схожий на той, у якому матінка зберігала свої коштовності.
Леоні витягла металевий коробок і поставила його зверху на дерев’яний. Він мав маленький замочок, який, на її подив, виявився незамкненим. Леоні спробувала обережно, потроху підняти кришку. Вона пискнула й піддалася досить легко.
Під деревами було темно, і те, що лежало всередині скриньки, теж мало темний колір. Однак невдовзі очі Леоні призвичаїлись, і вона побачила всередині пакунок, загорнутий у якусь чорну матерію. Сумнівів не було — його розмір і форма якраз збігалися з розміром та формою колоди карт. Витерши брудні долоні об свої чисті й сухі спідниці, Леоні обережно розгорнула пакунок.
І побачила зворотний бік гральної карти, більшої за розміром від тих, що їй зустрічалися. Крап карти був темно-зеленим, прикрашеним витіюватим дрібненьким візерунком сріблястого й золотистого кольорів.
Леоні трохи почекала, набираючись сміливості, потім подумки порахувала до трьох — і перевернула верхню карту.
Перед її очима постав образ темноволосого чоловіка в довгій червоній мантії. Він сидів на троні, встановленому на кам’яному бельведері. Гори вдалині видалися їй знайомими. Леоні прочитала напис під малюнком: Король пентаклів.
Вона придивилась уважніше — і фігура чоловіка теж видалася їй знайомою. І тут її осяяло. То був образ священику, котрого викликали для вигнання диявола з гробниці та який благав її дядька знищити карти. Священика звали Беренже Соньер.
І це підтверджувало те, що вона почула від мосьє Беяра годину тому: її дядько не дослухався поради святого отця.
— Мадемуазеле! Мадемуазеле Леоні! Де ви?
Леоні стривожено обернулась, зачувши, як хтось гукає її.
— Мадемуазеле! Агов!
То були Паскаль і Маріета. Леоні здогадалась: її не було так довго, що слуги вирушили на її пошуки. Вона швидко загорнула карти в тканину. Їй кортіло забрати їх із собою, але в її одежі ніде не було місця, де їх можна було б сховати.
Украй неохоче, проте не вбачаючи іншого виходу, оскільки вона не бажала, щоб хтось дізнався про її знахідку, Леоні сховала карти в маленьку скриньку, її поклала в більшу, а ту запхала назад у ямку. А потім іще й притоптала землю закаляними в багні підборами своїх черевиків. Коли справу було майже закінчено, вона кинула свої бруднющі рукавички додолу й теж прикидала їх землею. Їй лишалося вірити в те, що нікому досі не вдалося знайти ці карти, і тому ніхто, окрім неї, не знає, де їх сховано. Вона неодмінно повернеться сюди під покровом темряви й забере карти з собою, коли це можна буде зробити без зайвого ризику.
— Мадемуазеле Леоні!
У голосі Маріети чулася паніка.
Леоні пішла назад, видерлась на узвишшя й побігла стежиною через ліс туди, звідки прийшла та звідки долинали голоси слуг. Потім вона кинулась навпростець через ліс, щоб Паскаль і Маріета не здогадалися, звідки вона прибігла. Нарешті, пересвідчившись, що відбігла досить далеко від свого скарбу, Леоні зупинилась, віддихнула й озвалася.