Вона кинула капелюх на ліжко, ривком поскидала з себе черевики й роззирнулася. Краще вона залишиться на місці та знайде собі заняття, щоб згаяти час, який лишився до зустрічі з братом.
Леоні зиркнула на своє малювальне обладнання. Трохи повагавшись, вона підійшла до бюрка й почала розпаковувати пензлі та папір. Їй випала чудова нагода продовжити серію ілюстрацій. До повного набору лишалося зробити лише три.
Вона принесла води, занурила в неї пензлик і почала наносити чорні контури шостого з восьми зображень, побачених на стіні гробниці.
Карта XVI: Вежа.
РОЗДІЛ 76
У затишній вітальні на другому поверсі готелю «Де ля Рен» у Рен-ле-Бені двоє чоловіків сиділи перед каміном, розтопленим для того, щоб прогнати ранкову сирість. Двоє слуг — один із Парижа, другий із Каркасна — завмерли на поштивій відстані. Час від часу, коли їм здавалося, що їхній хазяїн на них не дивиться, вони обмінювались недовірливими поглядами.
— Тож ви гадаєте, що в цій справі він шукатиме ваших послуг?
Шарль Денарно, з обличчям і досі червоним від чималої кількості прекрасного бренді, спожитого вчора ввечері, глибоко затягнувся коштовною сигарою, пихкаючи доти, доки тютюнове листя добряче не розгорілося, наповнивши кімнату різким ароматом. По його рябому обличчю розпливлася самовдоволена посмішка. Закинувши голову, він випустив підстелю кільце диму.
— Може, теж закурите, Константе?
Віктор Констант заперечливо підняв руку в рукавичці, під якою ховалась уражена шкіра. Цього ранку він почувався зле. Очікування близької розв’язки давалося взнаки.
— Тож ви впевнені, що Верньє звернеться до вас? — повторив він.
Зачувши в голосі Константа металеві нотки, Денарно випростався.
— Не думаю, що я помилився в цій людині, — похапливо відповів він, усвідомлюючи, що завдав образи. — У Верньє обмаль знайомих у Рен-ле-Бені, тим паче таких, до яких він може звернутися по допомогу в такій делікатній справі. Тому я не сумніваюся, що він звернеться саме до мене. Обмеженість у часі не дасть йому змоги шукати когось іще.
— Зрозуміло, — сухо мовив Констант.
— А ще я припускаю, що він звернеться до Ґабіньйо, одного з лікарів, що мешкає в цьому містечку, аби той був присутній як медик.
Констант кивнув, а потім повернувся до слуги, що стояв ближче до дверей.
— Листи віднесли сьогодні вранці?
— Так, мосьє.
— Ти не навернувся на очі челяді?
Слуга похитав головою.
— Я передав їх у руки лакею, щоб той доклав їх до сьогоднішньої ранкової пошти.
Констант на мить замислився.
— А ніхто не здогадається, що чутки розпускаєш саме ти?
Слуга знову похитав головою.
— Я просто сказав кілька слів людям, котрим нетерпеливиться пліткувати; шепнув, що хтось знову бачив потвору, викликану Жулем Ляскомбом. Решту справи зробили недоброзичливість і забобонність. Буревії вважають за підтвердження того, що не все гаразду цих краях.
— Чудово. — Констант зробив жест рукою. — Повертайся на територію Домен і стеж, чим займається Верньє. Доповіси, коли почне сутеніти.
— Зрозуміло, мосьє.
Слуга позадкував до дверей, стягуючи з крісла синій солдатський плащ, а потім вислизнув надвір, під сіре непривітне небо.
Почувши, як зачинилися двері, Констант підвівся.
— Я хочу, Денарно, щоб ця справа була зроблена швидко та без зайвого шуму. Ясно?
Здивований таким різким і грубим закінченням розмови, Денарно підхопився на ноги.
— Звісно, мосьє. Усе передбачено.
Констант клацнув пальцями. Умить до нього підійшов другий його слуга й подав мішечок із клапаном. Денарно мимоволі відсахнувся, неприємно вражений виразками на шкірі слуги та огидним кольором його обличчя.
— Це половина обіцяного, — сказав Констант, передаючи гроші. — Решту одержите тоді, коли влаштуєте цю справу на мою користь. Вам зрозуміло?
Загребущі руки Денарно міцно стиснули гаманець.
— Ви підтвердите, що жодної іншої зброї в мене немає, — мовив Констант холодним зловісним голосом. — Гадаю, двічі повторювати не треба.
— Буде два дуельні пістолі, мосьє. Кожен — з однією кулею. Якщо у вас виявиться ще якась зброя, то я її, звісно, не знайду. — Денарно хитро посміхнувся. — Хоча я не сумніваюся, що такий чоловік як ви, мосьє, уразить ціль із першого пострілу.