Констант огидливо скривився від таких відвертих лестощів.
— Я ніколи не хиблю, — сказав він.
РОЗДІЛ 77
— Чорт забирай! — скрикнув Анатоль, роздратовано копнувши каблуком землю.
Паскаль пішов у кінець імпровізованого тиру, улаштованого на галявині посеред кущів дикого ялівцю, знову виставив у ряд пляшки, а потім повернувся до Анатоля й перезарядив його пістоль.
Із шести куль дві пройшли мимо, одна вдарила в стовбур бука, дві вцілили в дерев’яну рейку та силою свого удару скинули три пляшки додолу. І лишень одна куля потрапила в ціль, та й то лише якимось дивом зачепивши дно товстої пляшки.
— Спробуйте ще раз, сеньйоре, — спокійно мовив Паскаль. — Не кліпайте оком.
— Та я наче не кліпаю, — роздратовано пробурмотів Анатоль.
— Підійміть погляд на ціль, а потім — знов опустіть. Уявіть, як куля проходить по стволу й вилітає з нього. — Паскаль відступив убік. — Приготувались, сеньйоре. Цільтеся. Проте не поспішайте.
Анатоль підняв руку. Цього разу він уявив, що перед ним не пляшка, а ненависне обличчя Віктора Константа.
— Спокійно, — тихо мовив Паскаль. — Не водіть рукою. Вогонь!
Цього разу Анатоль улучив точно в ціль. Пляшка розлетілася, вибухнувши хмаринкою скалок, наче маленька петарда. Звук пострілу відлунням застрибав між деревами й переполохав птахів, що перелякано позлітали, хлопаючи крилами, зі своїх гнізд.
З дула вилася тоненька цівочка диму. Анатоль дмухнув на кінчик ствола й задоволено глянув на Паскаля.
— Гарний постріл. — І широке, зазвичай апатичне обличчя служника цього разу чітко віддзеркалило думки й емоції. — А… а коли дуель?
Посмішка поволі зникла з лиця Анатоля.
— Завтра ввечері.
Потріскуючи сухими гілочками, Паскаль пішов на протилежний кінець галявини та знову вишикував решту пляшок у ряд. — Може, пересвідчимося, що ви зможете вразити ціль іще раз, сеньйоре?
— Доля розпорядилася так, що завтра я матиму лишень одну спробу, — пробурмотів Анатоль сам до себе.
Утім, він дозволив Паскалеві перезарядити пістоль і вправлявся в стрільбі доти, доки не розбив останню пляшку, наповнивши повітря на галявині димом і запахом пороху.
РОЗДІЛ 78
За п’ять хвилин до дванадцятої Леоні вийшла зі своєї кімнати, рушила коридором і спустилася вниз парадними сходами. Виглядала вона спокійною та стриманою, справжньою хазяйкою своїх емоцій, але насправді серце її калатало, немов барабанчик іграшкового заводного солдатика.
Коли вона йшла через хол, то їй здалося, що стукіт її підборів по червоно-чорних кахлях розноситься по будинку якимось зловісним відлунням. Глянувши на руки, Леоні помітила, що на них лишилися цятки зеленої та чорної фарби. Упродовж цього неспокійного ранку їй таки вдалося закінчити малюнок Вежі, однак вона лишилася ним незадоволена. Хоч як вона намагалася передати колір листя й неба в оптимістичніших тонах, усе одно через мазки її пензля прозирала якась бентежна непоясненна лиховісність.
Леоні пройшла повз засклені шафи в коридорчику, що вів до бібліотеки. Виставлені в них медалі, раритети й сувеніри тільки злегка зачепили її свідомість, настільки поглинутою була вона думками про майбутню зустріч із братом.
На порозі Леоні завагалася. Потім високо піднесла голову, простягла руку й різко постукала у двері з упевненістю, якої від себе навіть не очікувала.
— Заходь.
Зачувши голос Анатоля, Леоні відчинила двері й увійшла.
— Ти хотів мене бачити? — спитала вона, почуваючись так, наче з’явилася за повісткою до суду, а не до рідного брата.
— Так, — відповів Анатоль і приязно усміхнувся. Вираз його обличчя та доброзичливий погляд відразу ж заспокоїли Леоні, хоча вона не змогла не помітити, що брат теж був чимось стурбований. — Заходь, сестричко, і сідай.
— Ти лякаєш мене, Анатолю, — тихо сказала вона. — У тебе такий серйозний вигляд.
Він поклав руку їй на плече й провів до крісла, вкритого гобеленом.
— Так, бо я хотів поговорити з тобою про одну дуже серйозну справу.
Підсунувши їй крісло, Анатоль трохи відійшов і обернувся до неї, заклавши руки за спину. Тепер Леоні помітила, що брат щось тримав у руці. То був конверт.
— Що то? — спитала вона з похололим серцем, побоюючись, що справдилися її найгірші страхи. Невже мосьє Констант якимось хитрим чином дізнався про її адресу й написав безпосередньо їй? — То лист від маман? Із Парижа?