Усе зарухалось якось дуже повільно. Анатоль збагнув, що мало відбутися. Спочатку він не повірив побаченому. Денарно ж перевіряв Константа, щоб у того не було іншої зброї! Мусив бути один постріл на кожного — і тільки один. Проте на його очах Констант кинув дуельний пістоль додолу й натомість видобув із кишені ще один пістоль, такий маленький, що він запросто поміщався на його долоні. Його рука описала дугу, здіймаючись угору, він повернувся праворуч і вистрілив.
У Константа виявився другий пістолет. А мусив бути лишень один.
До Анатоля повернувся голос, і він закричав. Проте було надто пізно.
Тіло Ізольди завмерло, на мить наче повиснувши в повітрі, а потім сіпнулось назад від удару кулі. Її очі широко розчахнулися — спочатку від подиву, потім — від шоку й болю. Анатоль побачив, як вона впала на землю. Упала, як і він.
Крик розпачу вирвався з грудей Анатоля. Усе довкола враз перетворилося на хаос, на волаючий пекельний гармидер. І йому здалося, що в самісінькому центрі цього пекла почувся чийсь сміх. Зір його затьмарився, біле змінилось на чорне, і світ утратив свої барви.
Це був останній звук, почутий Анатолем. А за мить темрява поглинула його.
РОЗДІЛ 82
Несамовитий зойк розчахнув повітря. Леоні почула його, але не відразу збагнула, що то кричала вона сама.
На мить вона аж прикипіла до місця, не вірячи власним очам. Їй здалося, що вона бачить перед собою театральну сцену, малюнок чи фото з позбавленими життя й руху застиглими образами живих людей.
Та раптом увірвався реальний світ — різко та грубо. Леоні розпачливо подивилась на темну галявину, і сенс того, що відбулося, кривавим відбитком закарбувався в її свідомості.
Он — Ізольда. Вона лежить на вологій землі, і на її сірій сукні розпливлася кривава пляма.
Трохи далі — Анатоль. Його обличчя спотворила гримаса болю, він натужно намагається спертись на руку, проте безсило падає на землю. Над ним схиляється Габіньйо.
А найбільший удар для неї — це обличчя вбивці. Чоловік, якого так боялась Ізольда й котрого так ненавидів Анатоль, постав перед очима Леоні чітко й виразно.
Вона враз похолола, і мужність полишила її.
— Ні, — прошепотіла вона. — Не може бути!
Відчуття провини, гостре, як скло, прохромило її свідомість. Приниження та гнів накотились на неї, наче річка, що прорвала береги. Тут, за кілька кроків від неї, стояв чоловік, котрий заволодів її думками, про котрого вона мріяла ввесь час відтоді, як повернулася з Каркасона.
Убивця Анатоля. Переслідувач Ізольди.
Невже це вона вивела його на них?!
Леоні підняла вище лампу, щоб роздивитися герб на екіпажі, що стояв неподалік, хоча їй не потрібно було додаткових підтверджень, що це — саме той чоловік. Лють, несамовита й усеохопна, опанувала її. Забувши про власну безпеку, Леоні кинулась на галявину, туди, де купка чоловіків стояли біля Анатоля й Габіньйо.
Лікаря наче паралізувало. Шокований тим, що сталося, він цілком утратив здатність діяти. Він повільно, хитаючись, підвівся й ледь не впав. Потім дикими очима зиркнув на Віктора Константа та його поплічників, кинув ошелешений погляд на Шарля Денарно, котрий перевірив пістолі й оголосив, що умови дуелі було дотримано.
Леоні спочатку підбігла до Ізольди. Кинувшись поруч із нею на землю, вона підняла її плащ. Його сіра матерія з лівого боку була просякнута яскраво-червоною кров’ю. Кривава пляма розпливлась як величезна й страшна оранжерейна квітка. Леоні скинула рукавичку, закотила Ізольді рукав і помацала пульс. Він був, але слабкий. Якась кволенька жаринка життя ще жевріла. Швидко пробігшись руками по тілу Ізольди, Леоні пересвідчилась, що куля влучила їй у руку. Якщо вона не втратить багато крові, то виживе.
— Докторе Габіньйо! Мерщій сюди! — вигукнула вона. — Паскалю, допоможи!
Її думки враз перекинулись на Анатоля, і вона стривожено глипнула на нього. Легкий іній довкола його рота й носа, ледь видимий у сутінках, уселив у Леоні надію, що братова рана є не смертельною.
Підвівшись, вона рушила до Анатоля.
— Я буду вдячний вам, мадемуазель Верньє, якщо ви залишитесь там, де стоїте. І вам також, Габіньйо.
Зачувши голос Константа, Леоні заклякла на місці. Тільки зараз збагнула вона, що він і досі тримав пістоль у витягнутій руці, не знімаючи пальця з курка, готовий вистрелити будь-якої секунди. І то був не дуельний пістоль. Леоні впізнала «Ле Протектор», пістолет, що легко вміщався в кишені чи дамській сумочці. Саме такий був у її матері.