— Це той самий чоловік — що Констант, що граф Турмалінський. Він змінює ім’я залежно від обставин і компанії, у якій перебуває.
— Він дав мені свою візитівку, — сказала Леоні глухим чужим голосом. — Там написано: Віктор Констант.
Вона відчула, як Беяр підбадьорливо потиснув її плече.
— Граф Турмалінський проходить як підозрюваний у цій справі, інспекторе Турон? — поцікавився він.
Турон завагався, а потім, вирішивши, що немає сенсу приховувати, кивнув.
— Ми з’ясували, що він теж вирушив на південь Франції за кілька днів після покійного мосьє Верньє.
Леоні не чула його. Вона думала тільки про те, як тьохнуло її серце, коли Констант узяв її за руку. Як вона приховала його картку й обдурила Анатоля. Як у своїх фантазіях спілкувалася з Константом удень і впускала його у свої мрії вночі.
Це вона вивела його на них. Це через неї Анатоль лежить зараз у їдальні мертвий.
— Леоні, — тихо спитав Беяр. — Чи був Констант саме тим чоловіком, від якого тікала мадам Ізольда? І з яким сьогодні ввечері сеньйор Анатоль стрілявся на дуелі?
— Так, то був він, — вичавила з себе Леоні позбавленим життя голосом.
Беяр пішов у протилежний кінець кімнати до маленького круглого столика з напоями, налив Леоні склянку бренді й повернувся назад.
— З ваших слів, панове, — сказав він, утискуючи склянку в холодні пальці Леоні, — мені ясно, що ви теж знаєте цього чоловіка.
— Так, — підтвердив Турон. — Кілька разів його ім’я спливало під час розслідування, але жодного разу не було достатніх доказів його причетності до цього злочину. Виявилося, що він мав лють на мосьє Верньє та проводив проти нього злостиву й хитру наклепницьку кампанію, але зрештою став менш обережним.
— Або ще нахабнішим, — вставив Бушу. — В одному… е-е-е… чоловічому клубі в каркасонському кварталі Барб стався інцидент, під час якого дівчина зазнала серйозного каліцтва.
— Ми гадаємо, що його дедалі хаотичніша поведінка частково пояснюється швидким прогресуванням його… Його недуги. Вочевидь, вона вже почала вражати його мозок.
Турон замовк, а потім губами позначив слово так, щоб Леоні не почула й не здогадалася.
— Сифіліс.
Беяр вийшов з-за фотеля й сів на канапу поруч із Леоні.
— Розкажіть інспекторові Турону те, що вам відомо, — сказав він, беручи її за руку.
Леоні піднесла склянку до рота й зробила ще один ковток. Алкоголь обпік їй горло, але знищив огидний гірко-кислуватий присмак у роті.
Який тепер сенс щось приховувати?
І вона почала розповідати, нічого не приховуючи, детально розказуючи про все — від поховання на цвинтарі Монмартру до нападу в Пасаж де Панорама, від того моменту, коли вони з Анатолем вийшли з громадського екіпажа на Пляс дю Перу в Рен-ле-Бені — і до кривавих подій на галявині в маєтку Домен де ля Кад.
Березень, вересень, жовтень.
А нагорі Ізольда й досі страждала від запалення мозку, що сталося в неї тієї миті, коли вона побачила, як упав Анатоль.
Образи й думки ковзали поверхнею її свідомості. Повіки її напіврозплющених очей судомно тріпотіли. На коротку радісну мить їй здалося, що вона лежить в обіймах Анатоля, і мерехтливе світло свічки відбивається в його карих очах, але то було лише химерне видіння. З обличчя Анатоля почала швидко облазити шкіра, оголивши череп із вишкіреними зубами та чорними западинами замість очей.
І безперервні приглушені розмови, чийсь шепіт, а потім — лиховісний лункий голос Константа, що врізався в її розпалений і надмірно збуджений мозок. Ізольда відчувала, як кидається й крутиться на подушках, намагаючись викинути це відлуння з голови, але, як наслідок, какофонія лише посилювалась. Чий то голос? Що то за відлуння?
Уві сні вона бачила їхнього сина, що плаче за батьком, якого так ніколи й не бачив; від Анатоля його відокремлює наче товста скляна стіна. Вона гукнула до них обох, але вуста її ворушаться беззвучно, і вони її не чують. Коли ж Ізольда виставила руку, то скло розлетілося на міріади гострих скалок, і вона торкнулася шкіри холодної та твердої, ніби мармур. То були лише статуї.
Спогади, сни, лиховісні передчуття. Мозок, схожий на корабель, що його штормом зірвало зі швартовів і понесло в бурхливе море.
Коли годинник відбивав останні хвилини, що лишилися до півночі, до чаклунської години, зірвався вітер і почав завивати й торохтіти віконницями будинку.
Тривожна ніч. Такої ночі краще залишатись удома.
ЧАСТИНА X
ОЗЕРО
Жовтень 2007 року
