Стиль Беяра був чітким, ясним і стислим. Він давав фактичну інформацію з мінімумом емоційного забарвлення. Мередіт відчула захват, знайшовши в книзі цілий розділ про Домен де ля Кад. Ця маєтність перейшла у володіння родини Ляскомбів в епоху релігійних війн — низки конфліктів між католиками й гугенотами впродовж 1562–1568 років. Стародавні роди зазнали поразки й занепали, а їм на зміну прийшли парвеню, вискочки, котрі отримали матеріальну винагороду за свою лояльність католицькому дому Гізи чи кальвіністському дому Бурбонів.
Мередіт читала швидко. Жуль Ляскомб успадкував цей маєток після смерті свого батька 1885 року, а сам помер 1891 року, не залишивши нащадків. Вона посміхнулась — ось іще один фрагмент мозаїки став на своє місце! Із цією думкою Мередіт подивилась на вдову Ляскомба — вічно молоду Ізольду — за склом портрета, поцупленого з холу. Раптом їй пригадалося, що вона не бачила її імені на фамільному склепі родини Ляскомбів-Бусків на цвинтарі в Рен-ле-Бені. Чому?
Іще одна загадка, що потребує перевірки.
Мередіт знову заглибилася в книжку. Беяр перейшов до легенд, безпосередньо пов’язаних із Домен. Виявилося, що багато років ширилися чутки про страшного жорстокого звіра, котрий тримав у панічному страхові околиці Рен-ле-Бена, нападаючи на дітей та селян з віддалених ферм. Загальною рисою всіх цих нападів були сліди від пазурів — три широкі подряпини через усе обличчя. Химерні й незвичні мітки.
Мередіт знову зупинилася, пригадавши про тілесні ушкодження, що їх дістав батько Хола, коли його авто лежало в ущелині на дні річки. А ще їй пригадалася понівечена статуя Марії, установлена на вестготській колоні неподалік від церкви в Рен-ле-Шато. І відразу ж у пам’яті Мередіт зринуло видіння побаченого в кошмарному сні гобелена, що висів над кепсько освітленими сходами; відчуття, що її хтось переслідує, швидкоплинний дотик пазурів та чорного хутра до її рук.
Раз, два, три — вовк!
І справді: на меморіальній дошці в Рен-ле-Бені, встановленої на честь загиблих у Першій світовій війні, було прізвище Сен-Люп, тобто «святий вовк».
Випадковість?
Мередіт підняла руки над головою й потягнулася, намагаючись розігнати кров і позбутися ранкової сонливості та неприємних спогадів про сьогоднішній нічний кошмар, а потім знову заглибилась у книжку. У період між 1870 та 1885 роками трапилося чимало загадкових смертей і зникнень. Потім настав період відносного спокою, який змінився посиленням чуток — починаючи з осені 1891 року й далі, — супроводжуваним дедалі міцнішим переконанням, що потвора, демон з місцевого фольклору, переховується у вестготській гробниці на території Домен де ля Кад. Упродовж наступних шести років сталося кілька несподіваних і загадкових смертей унаслідок чийогось нападу, але 1897 року ці напади раптово припинились. Автор не стверджував, але підводив до думки, що кінець насильству й жаху був якимось чином пов’язаний з тим, що частину будинку знищила пожежа, а саму гробницю було зруйновано.
Мередіт закрила книгу та згорнулася калачиком у фотелі. Посьорбуючи гарячий шоколад, вона намагалась упорядкувати свої думки й нарешті збагнула, що саме не давало їй спокою: досить дивним їй видавалося те, що в праці, присвяченій фольклору та легендам, не було жодної згадки про колоду карт Таро. Під час своїх студій Одрік Беяр не міг не чути про ці карти. У цій колоді не лише знайшов відображення місцевий ландшафт і не лише надзвичайно важливе те, що вона була надрукована підприємством, яке належало родині Бусків. Річ у тім, що в ній віддзеркалився власне той період часу, що його описано в книзі.
Навмисне умовчання?
І раптом до неї знову повернулося це відчуття. Прохолода й раптове ущільнення повітря. Відчуття того, що тут недалеко хтось є — не в кімнаті, але поруч. Відчуття скороминуще, немов дотик.
Леоні?
Мередіт підвелась, відчуваючи, що якась невидима сила притягує її до вікна. Вона витягла довгий металевий шпінгалет, розчинила стулки високого вікна й поштовхом розчинила віконниці, притиснувши їх до стіни. Повітря надворі було холодне, і шкіра Мередіт одразу ж укрилася пухирцями, а очі засльозилися. Заплутавшись у плетиві гілок, у кронах старезних дерев свистів і зітхав вітер. У повітрі відчувалися неспокій, бентежність, воно несло в собі спогади про відлуння музики. Ноти, що їх ніс вітер. Мелодія місцевості.