— З тобою точно все гаразд? — турботливо спитав Хол.
Мередіт повільно кивнула.
Іще кілька хвилин вона стояла, уставившись перед собою й не бажаючи переривати зв’язок із цим куточком. Потім глибоко зітхнула та пригорнулась до Хола. Він випромінював тепло, спокій і надійність.
— Ходімо назад, — мовила Мередіт.
Руч-об-руч вони повернулись і пішли через галявину до веранди з тильного боку будинку. Їхні думки рухались у зовсім різних напрямках. Хол думав про гарячу каву. Мередіт думала про Леоні. І про те, як сильно вона за нею скучатиме.
ЕПІЛОГ
ТРИ РОКИ ПО ТОМУ
31 жовтня 2010 року, неділя
— Пані та панове, добрий вечір. Мене звати Марк і сьогодні я маю честь вітати міс Мередіт Мартін у нашій книгарні.
Вибухнули енергійні, хоча й рідкуваті аплодисменти, а потім у невеличкій приватній книгарні запала тиша. Хол, котрий сидів у першому ряду, підбадьорливо усміхнувся. А видавець, стоячи за останнім рядом з руками, схрещеними на грудях, теж зробила заохочувальний жест.
— Багатьом з вас відомо, — вів далі менеджер, — що міс Мартін є авторкою схваленої фахівцями біографії французького композитора Клода Дебюссі, що вийшла друком торік і буквально потрясла літературних критиків. Одначе вам, мабуть, невідомо, що…
Марк був старим приятелем Мередіт, і вона злякалася, що він почне здалеку й стане розповідати аудиторії про те, як вона навчалася в початковій школі, потім у середній, опісля — в університеті, і лише після цього перейде безпосередньо до теми книжки.
Мередіт поринула в спогади, і вони повели її знайомими стежками. Вона стала пригадувати все, що привело її в цю залу. Три роки вона досліджувала, шукала фактаж, перевіряла кілька разів, намагаючись скласти докупи й припасувати один до одного фрагменти біографії Леоні й водночас намагаючись закінчити та представити в остаточній версії біографію Дебюссі. Їй так і не вдалося дізнатися, чи приїздила Ліллі Дебюссі до Рен-ле-Бена, але ці дві історії зіткнулись і переплелися майже на самому початку, до того ж у навдивовижу захопливий спосіб. Вона розвідала, що Верньє та Дебюссі були сусідами по вулиці Рю де Берлін у Парижі. А коли Мередіт відвідувала могилу Дебюссі на цвинтарі Семетьєр де Пассі в шістнадцятому окрузі, де також були поховані Мане й Морісо, Форе та Андре Мессажер, то у віддаленому куточку під деревами вона знайшла могилу Маргарити Верньє.
Наступного року побувавши з Холом у Парижі, Мередіт відвідала цвинтар і поклала квіти на її могилу.
Відразу ж після завершення біографії Дебюссі навесні 2008 року, вона ввесь свій час і зусилля зосередила на дослідженні історії Домен де ля Кад і того, як її родина емігрувала з Франції до Америки.
Почала вона з Леоні. Що більше Мередіт читала про Рен-ле-Бен та численні теорії стосовно панотця Соньєра й Рен-ле-Шато, то переконанішою ставала вона в слушності припущення Хола, що все це було частиною димової завіси, призначеної відволікти увагу від того, що сталось у Домен де ля Кад. У неї склалося враження, що три трупи, знайдені в 1950-х роках у саду коло будинку панотця Соньєра в Рен-ле-Шато, стосувалися подій 31 жовтня 1897 року в маєтку Домен де ля Кад.
У Мередіт виникла здогадка, що одне з тіл належало Віктору Константу, чоловікові, котрий убив Анатоля та Маргариту Верньє. Офіційні папери свідчили, що Констант утік до Іспанії, де лікувався в різних клініках від сифілісу третьої стадії, але восени 1897 року повернувся до Франції. Друге тіло могло належати слузі Константа, котрий, як було відомо, був серед натовпу, що вчинив напад на Домен де ля Кад. Пояснити, ким був третій, виявилося набагато важче. Ця особа була не більше за чотири фути заввишки й мала ненормально довгі руки та викривлений хребет.
Іще однією подією, яка привернула увагу Мередіт, було вбивство кюре Антуана Желіса з Кустосси, яке сталося тієї самої ночі — на 31 жовтня 1897 року. Желіс був відлюдником. На перший погляд, його смерть не мала стосунку до подій у маєтку Домен де ля Кад, хіба що в збігу дат. Спочатку священика вдарили вугільними щипцями, а потім зарубали сокирою, що зазвичай лежала біля каміна в його помешканні. Газета «Кур’єр д’Од» повідомляла, що на голові нещасного нарахували чотирнадцять ран і численні проломи черепа.
То було вкрай жорстоке та явно невмотивоване вбивство. Зловмисників так і не знайшли. Усі тогочасні місцеві газети описували цю історію та її подробиці приблизно однаково. Розправившись зі старим священиком, убивці поклали його на стіл, а руки схрестили на грудях. Вони також перерили увесь будинок і зламали сейф, хоча племінниця кюре Желіса, котра за ним доглядала, сказала, що сейф однаково був порожній. Схоже, з будинку не забрали нічого.