Анатоль струснув свою серветку й поклав її собі на коліна.
Цієї миті підійшов офіціант із тацею напоїв — кухоль з водою, великий келих холодного пива для Анатоля та склянка столового вина. Невдовзі з’явилась і їжа: буханець хліба, круті яйця, заливний копчений бекон, солонина, трохи місцевого сиру, холодець і курячій пиріг — просто, але смачно.
— Непогано, — резюмував Анатоль. — Навіть навдивовижу добре.
Леоні перепросила в нього та в перерві між стравами відлучилася. Коли ж вона за десять хвилин повернулася, то застала Анатоля за жвавою розмовою з відвідувачами за сусіднім столиком. Один з них був літній пан, своїм офіційним виглядом схожий на банкіра чи юриста, — у темному костюмі з накрохмаленим комірцем та краваткою попри спеку. Навпроти нього сидів молодший чоловік із солом’яним волоссям та густими кущуватими вусами.
— Докторе Габіньйо, метре Фроміляж, — мовив Анатоль. — Дозвольте познайомити вас із моєю сестрою Леоні.
Чоловіки підвелись і підняли свої капелюхи.
— Мосьє Габіньйо розповідав мені про свою роботу в Рен-ле-Бені, — пояснив Анатоль, коли Леоні знову сіла за стіл. — Так ви кажете, що три роки стажувались у доктора Курана?
Габіньйо кивнув.
— Саме так. Три роки. Наші ванни в Рен-ле-Бені не лише найдавніші в цьому районі. Нам дуже пощастило з тим, що ми маємо в себе кілька різновидів води й тому спроможні лікувати ширший спектр захворювань і патологій, аніж будь-яка інша термальна водолікарня. До нашої групи геотермальних вод входить джерело Бен-Фор із температурою п’ятдесят два градуси, а також…
— Їм не потрібні такі подробиці, Габіньйо, — пробурмотів Фроміляж.
Доктор почервонів.
— Можливо. Мені пощастило відвідати аналогічні заклади в інших місцях, — провадив він. — Я мав честь провести кілька тижнів, здійснюючи дослідження під керівництвом доктора Пріва в Ламалу-ле-Бені.
— Мені не випадало бувати в Ламалу.
— Ви мене дивуєте, мадемуазель Верньє. Це чарівне курортне містечко — до речі, давньоримського походження — на північ від Безьєра. — Габіньйо стишив голос. — Хоча в певному сенсі воно є похмурим і безрадісним містом. У медичних колах воно відоме тим, що там лікують сухоти спинного мозку.
Метр Фроміляж гепнув кулаком по столу так, що аж підстрибнули чашки з кавою. Леоні з переляку теж підстрибнула.
— Габіньйо! Не забувайтеся! — прогарчав Фроміляж.
Молодий лікар почервонів як буряк.
— Вибачте, мадемуазель Верньє. Я не мав на увазі нічого поганого. Я не хотів вас образити.
Ошелешена Леоні кинула на метра Фроміляжа холодний нищівний погляд.
— А я й не збиралась ображатися, будьте певні, докторе Ґабіньйо.
Леоні зиркнула на Анатоля, котрий докладав чималих зусиль, аби не розреготатися.
— Та все одно, Габіньйо, у такій компанії ця тема є недоречною.
— Звісно, так, звісно, — винувато забелькотів доктор. — Але мій професійний інтерес часто примушує мене забувати, що такі теми нецікаві для…
— Ви приїхали до Рен-ле-Бена на курорт? — запитав Фроміляж із помпезною поштивістю.
Анатоль похитав головою.
— Ми збираємось погостювати в нашої тітки в маєтку неподалік містечка. Він зветься Домен де ля Кад.
Леоні помітила, як в очах доктора промайнуло здивування.
Чи тривога?
— У вашої тітки? — перепитав Габіньйо. Леоні уважно поглянула на нього.
— Ну, якщо точніше, то ця жінка була дружиною нашого покійного дядька, — пояснив Анатоль, теж помітивши якесь вагання в словах Ґабіньйо. — Жуль Ляскомб був зведеним братом нашої матінки. Ми ще не мали приємної нагоди познайомитися зі своєю тіткою.
— Щось не так, докторе Габіньйо? — поцікавилась Леоні.
— Та ні, зовсім ні. Усе гаразд. Даруйте, я… просто я й не підозрював, що Ляскомбові пощастило мати таких родичів. Він жив тихим життям і ніколи не казав, що… Чесно кажучи, мадемуазель Верньє, ми всі дуже здивувалися, коли він вирішив одружитися, та ще й у такому поважному віці. Усі вважали Ляскомба переконаним старим парубком. І взагалі, привести дружину до маєтку з такою лихою славою…