Анатоль осміхнувся. Леоні підозріло примружилась.
— А що спонукнуло тебе до акту такої фантастичної щедрості й турботи?
— А хіба брат не може хоч інколи зробити щось приємне для своєї сестри?
— Деякі брати — так. Утім, на тебе це щось не дуже схоже.
Анатоль благально склав руки.
— Ну гаразд, здаюся. Мушу зізнатись, я гадав, що це допоможе тримати тебе подалі від гріха.
Леоні кинула в нього подушку, але він ухилився.
— Мимо! — прокоментував він і розсміявся. — Кидок украй неточний. — Швидко забравши зі столу цигарки та сірники, він сягнистим кроком рушив до дверей. — Розкажеш, чи знайшли ви спільну мову з мосьє Беяром. До речі, гадаю, що нам слід приєднатися до Ізольди й випити разом з нею о дев’ятій вечора. Як ти гадаєш?
— А тобі не видається дивним, що на сьогодні не заплановано вечері?
Анатоль здивовано підняв брови.
— А в тебе що, апетит розігрався?
— Та ні, але ж…
— Якщо ні, то помовч. Т-с-с-с… — Анатоль приклав до рота палець. Потім підійшов до дверей і відчинив їх. — Читай книжку, мала. Коли прочитаєш — розповіси.
Двері зачинились, і Леоні почула, як брат, насвистуючи, упевнено закрокував довгим коридором до своєї спальні.
Потім гупнули двері, і в будинку знову запанувала тиша.
Годинник на камінній полиці пробив півгодини.
РОЗДІЛ 26
Париж
На центральні вулиці й бульвари опустилися задушливі сутінки. Квартали на околицях міста, їхні заплутані вулички й провулки теж потерпали від задушливого вечірнього смогу.
Температура різко впала. Повітря швидко вистигало.
Будівлі й люди, трамваї та екіпажі несподівано вигулькували з темряви та знову ховалися в неї, немов привиди. Навіси кафе на Рю д’Амстердам лопотіли на поривчастому вітрі, наче птахи, що ось-ось збираються відлетіти. На Великих бульварах гойдались і тремтіли гілки дерев.
По тротуарах дев’ятого округу та по зелених алеях парку Монсо вітер ганяв опале листя. Воно злітало вгору, танцювало в повітрі й знову падало на землю. Не було в парку ні веселих дітлахів, ані заклопотаних няньок. Уся дітлашня сховалася від негоди в посольських будинках. Нові телеграфні дроти на поштовому відділенні завібрували й загули, а трамвайні рейки засвистіли.
О сьомій тридцять туман змінився дощем. Його холодні та важкі, ніби дробини, краплі, падали спочатку повільно, а потім — дедалі рясніше й швидше. Заторохтіли віконницями слуги, закриваючи вікна. У восьмому окрузі ті, хто й досі залишався на вулиці, намагалися сховатися від буревію в кафе «Вебер». Вони замовляли абсент і пиво та сварилися через нечисленні ще не зайняті столики. Безпритульні жебраки й волоцюги шукали прихистку під мостами та в залізничних арках.
На Рю де Берлін Маргарита Верньє лежала у фотелі у своїй квартирі. Одну руку вона поклала під голову, а другу перекинула через бильце дивана, узявшись пальцями за покривало. Вона нагадувала замріяну дівчину, що прилягла відпочити в літньому прогулянковому човні, звісивши руку за борт. І лише синюшність губів, пурпурова рана під підборіддям і страхітливий браслет із застиглої крові на понівеченому зап’ястку виказували те, що вона не спала.
Як Тоска, як Емма Боварі та як Кармен, приречена героїня Проспера Меріме, Маргарита була прекрасна у своїй смерті. Скривавлений ніж лежав поруч, наче випав з її ослаблих пальців.
Вікторові Константу було цілком байдуже до її присутності. Маргарита Верньє зникла з його свідомості тієї самої миті, коли він отримав від неї те, що хотів.
У кімнаті панувала тиша, тільки годинник цокав на камінній полиці.
Було темно, лише поодинока свічка створювала довкола себе невелике кружальце світла.
Констант застебнув штани, закурив турецьку цигарку, а потім усівся за обідній стіл, щоб переглянути щоденник Анатоля Верньє, знайдений слугою на етажерці.
— Принеси мені бренді.
Видобувши свій нонтронський ніж із жовтим руків’ям, Констант перерізав мотузку, розгорнув вощений коричневий папір і витяг із нього темно-синій кишеньковий записник. У ньому Верньє занотовував свою щоденну діяльність за останній рік: які салони відвідував; список боргів двома акуратними рядками, де погашені суми викреслювалися; згадка про кілька зустрічей з окультистами на початку року — для придбання книжок, а не для участі в діяльності якогось окультного товариства; покупки, зокрема парасолька, а також малотиражне видання «П’яти поем» Нізамі, куплене в книгарні Едмона Беї на Рю де ля Шосе Д’Антен.