РОЗДІЛ 27
Домен де ля Кад
Леоні закричала й підскочила на ліжку. Її серце важко гупало в грудях. Свічка згасла, і в кімнаті панувала цілковита темрява.
На мить їй здалося, що вона повернулась у вітальню на Рю де Берлін. Потім вона побачила поруч на подушці монографію мосьє Беяра, і їй відлягло від серця. Вона збагнула, де перебуває насправді.
Кошмар наснився.
Про демонів і злих духів, про примар і потвор із кігтями та про стародавні руїни, де павук плете свою павутину. Про запалі порожні очі привидів.
Леоні прихилилась до дерев’яного бильця, чекаючи, коли вгамується серцебиття. У її голові крутилися невиразні образи кам’яної гробниці під похмурим небом, засохлий вінок на могильній плиті. Фамільний герб, давно спаплюжений і знеславлений.
Такий страшний сон.
Та Леоні марно чекала, поки вгамується пульс. Навпаки, серце в її грудях закалатало ще сильніше.
— Мадемуазеле Леоні! Мадама послала мене спитати, чи, може, вам щось потрібно.
Леоні з полегкістю впізнала голос Маріети.
— Мадемуазеле?
Леоні оговталась і вигукнула:
— Заходь.
Заторохтіла дверна ручка, а потім почувся голос служниці.
— Даруйте, мадемуазеле, але двері замкнені.
Леоні не пригадувала, щоб повертала ключ. Швидко всунувши похололі від страху ноги в шовкові капці, вона побігла до дверей.
Маріета хутко кивнула головою, зображаючи поклін.
— Мадама Ляскомб і сеньйор Верньє послали мене спитати, чи не хочете ви до них приєднатися.
— А котра година?
— Майже пів на десяту.
Так пізно.
Леоні потерла очі, відганяючи кошмар.
— Звісно. Тільки мені треба вдягнутися. Скажи їм, що я незабаром до них спушуся.
Одягнувши спідню білизну, Леоні ввібралася в просту вечірню сукню, гадаючи, що зараз не час для якихось вишуканих шат. Вона нашвидкуруч зачесалася, підколола волосся шпильками, злегка помастила одеколоном за вухами та на зап’ястях — і спустилась у вітальню.
Коли вона ввійшла, Анатоль та Ізольда підвелися. Ізольда була вдягнута просто: закрита небесно-блакитна сукня з короткими рукавами, прикрашена агатовим намистом. Вона виглядала вишукано й бездоганно.
— Вибачте, ідо змусила вас чекати, — сказала Леоні й поцілувала спочатку тітку, а потім брата.
— А ми вже тебе й не чекали, — відповів Анатоль. — Що питимеш? Ми якраз п’ємо шампанське… Даруй, Ізольдо, не шампанське, але. Лобі теж налити? Чи щось інше питимеш?
— Не шампанське? — насупилась Леоні. — А що ж тоді?
Ізольда усміхнулася.
— То він тебе розігрує. Це — «Бланкет де Ліму», не шампанське, але його місцевий різновид. Воно солодше, не таке міцне й добре вгамовує спрагу. Мушу зізнатися, що це вино мені дуже подобається.
— Дякую, — сказала Леоні, беручи келих. — Я вже почала читати книжку мосьє Беяра. І незчулась, як заснула. Мене розбудила Маріета, коли постукала до моєї кімнати о дев’ятій з гаком.
Анатоль розсміявся.
— Така нудна книжка, що ти заснула?
Леоні похитала головою.
— Навпаки, дуже цікава. Виявляється, Домен де ля Кад, а вірніше, вся місцевість, де розташовано маєток, давно давали поживу різним забобонам і місцевим легендам. Демони, привиди, що блукають уночі… Найпоширенішими є розповіді про люту чорну істоту — наполовину демона, наполовину звіра, — яка крадеться по селах у лихі часи, забираючи дітей і свійських тварин.
Анатоль та Ізольда перезирнулись.
— Мосьє Беяр стверджує, — вела далі Леоні, — що саме через це дуже багато місцевих назв мають у собі натяки на таємниче надприродне минуле. Автор наводить одну легенду про озеро на горі Таб — ставок Диявола, про який кажуть, що він має сполучення з пеклом. Якщо кинути в озеро камінь, то з води здіймаються хмари сірчистого газу та зривається сильний вітер. А ще в одній легенді йдеться про літо 1840 року, що видалося надміру спекотним і засушливим. Якийсь млинар із села Монсеґюр, упавши в розпач від посухи, зійшов на гору Таб і кинув в озеро живого кота. Борючись за життя, тварина крутилась і пручалася так несамовито, що розізлила диявола, і той наслав на гори дощ, котрий лив без упину два місяці.
Анатоль відкинувся на спинку дивана й поклав на неї руки. У каміні шипіли й тріскотіли дрова.
— Які дурниці й забобони! — запально мовив він. — Я вже шкодую, що приніс тобі цю книжку.
Леоні скорчила гримаску.