Я просто перевтомилася, — вирішила Мередіт.
Вона негайно відчула себе краще, щойно ввійшла до просторого й елегантного вестибюля. Підлога з червоних та чорних кахляних квадратів нагадувала шахівницю, а стіни були обклеєні вишуканими кремовими шпалерами з жовтими та зеленими квітами. Ліворуч від парадного входу, перед високими опускними вікнами, стояли два глибокі дивани з пухкими подушками. Вони стояли один навпроти одного обабіч каміна. На камінній решітці було виставлено багато вазонів із квітами. Повсюдно свічада й скло віддзеркалювали світло люстр і мерехтіння позолочених рамок та скляних настінних канделябрів.
Прямо по центру розташовувались широченні головні сходи з наполірованими поручнями, котрі поблискували в розсіяному світлі скляної люстри. Праворуч знаходився куточок адміністрації — не звична конторка, а стіл із пазуроподібними ніжками. Стіни були завішені чорно-білими та сепієвими світлинами. Чоловіки у військовій формі, на перший погляд, наполеонівської епохи, а не часів Першої світової, дами з рукавами-ліхтариками та в широких спідницях, родинні портрети, краєвиди Рен-ле-Бена давно минулих часів. Мередіт посміхнулася: вона матиме багато роботи в наступні кілька днів!
Вона підступила до реєстраційного столу.
— З приїздом, мадам.
— Привіт.
— Ласкаво просимо до готелю «Домен де ля Кад». Ви бронювали номер?
— Так, на прізвище Мартін. М-а-р-т-і-н.
— Ви в нас уперше?
— Так, уперше.
Мередіт заповнила бланк і представила дані своєї кредитної картки, уже третьої за цей день. Їй видали план готелю з прилеглою територією, план навколишньої місцевості, а також старомодний мідний ключ із червоною стрічечкою та брелоком з назвою кімнати: la Chambre Jaune, Жовта кімната.
Раптом по спині Мередіт пробіг легенький холодок. Їй здалося, що хтось підійшов до неї ззаду й став аж надто близько. Вона навіть відчула на шиї чиєсь дихання. Мередіт обернулася. Нікого.
— Жовта кімната — на другому поверсі, мадам Мартін.
— Перепрошую? — повернулася Мередіт до реєстраторки, не розчувши.
— Кажу, ваша кімната розташована на другому поверсі. Ліфт — напроти консьєржки, — відповіла жінка, вказуючи на виразну вивіску. — Замовлення на вечерю приймаються до дев’ятої тридцять. Може, замовити вам столик?
Мередіт зиркнула на годинник. Чверть на восьму.
— Це було б дуже добре. Можна на восьму тридцять?
— Прекрасно, мадам. Бар на веранді — вхід до нього через бібліотеку — працює до півночі.
— Чудово. Дякую.
— Вам допомогти з багажем?
— Ні, дякую, не треба.
Зиркнувши через плече на порожній вестибюль, Мередіт піднялася сходами на солідну площадку другого поверху. Звідти вона глянула вниз і помітила гранд-фортепіано, засунуте в закапелок під сходами. Судячи з його вигляду, то був прекрасний інструмент, із незрозумілих причин запханий у зовсім недоречне місце. Його кришка була опущена.
Ідучи коридором, Мередіт не могла стримати посмішки, бо всі кімнати мали не номери, а назви: Анжуйський люкс, Голуба кімната, «Кастильський сліпець», «Генріх IV».
Власники готелю підкреслюють його історичне минуле.
Її кімната виявилась майже в самому кінці. З легким дрожем нетерпіння, що його Мередіт завжди відчувала, коли вселялася в готель, вона, трохи помучившись із важким ключем, відімкнула двері, розчинила їх легеньким поштовхом носка кросівка й увімкнула світло.
І широко посміхнулася.
Посеред кімнати стояло величезне ліжко з червоного дерева. Туалетний столик, стінна шафа та дві тумбочки — усе було виготовлене з темно-червоного дерева. Розчинивши дверцята шафи, Мередіт виявила в ній міні-бар і телевізор із дистанційним пультом. На бюрку лежали глянцеві журнали, готельний довідник, сервісне меню кімнати й брошура з історії тутешнього краю. На дерев’яній етажерці, розміщеній на бюрку, стояли кілька старих книжок. Мередіт пробігла поглядом по їхніх корінцях — звичайні трилери та класичні твори, довідник якогось музею капелюхів в Естеразі й кілька студій з місцевої історії.
Підійшовши до вікна, вона відкрила жалюзі та вдихнула п’янкий запах вологої землі й нічного повітря. Здавалося, темні галявини тягнуться вдалину на багато миль. Мередіт ледь угадувала в темряві контури декоративного озерця та високий живопліт, що відокремлював власне парк від лісу поза ним. Жінка була задоволена, що їй дісталася кімната в тильній частині, подалі від автостоянки, де постійно хряскають дверцятами, а проте внизу розташовувалась веранда зі спеціальними обігрівачами та дерев’яними столиками й стільцями. Мередіт розпакувала речі, цього разу як слід, а не як у Парижі, коли вона залишила все у великій сумці. Джинси, футболки та светри вона розклала по шухлядах комоду, а поважніші речі повісила в шафу. Зубну щітку та косметику вона поклала на поличці у ванній кімнаті, а сама залізла у ванну й випробувала широко розрекламовані мило та шампунь «Молтон Браун».