— А генерал Дюпон? Він не заперечує, що вони з Маргариток) Верньє були коханцями?
— Не заперечує, хоча він вимагав нашого запевнення, що в цій справі ми виказуватимемо розважливість і стриманість.
— І ви дали йому таке запевнення?
— Так, мосьє. Генерал украй емоційно заперечує свою причетність до вбивства. Стверджує, що після денного концерту йому передали записку, де було вказано, нібито побачення того вечора відкладалося з п’ятої години на пізнішу. Сьогодні вранці він з Маргаритою Верньє мав поїхати на кілька днів у долину Марни. Усіх слуг на цей термін відпустили. Квартира справді виглядає так, наче її підготували до відсутності мешканців.
— А записка й досі в Дюпона?
Турон зітхнув.
— Генерал стверджує, що, дбаючи про репутацію дами, він порвав ту цидулку й викинув на виході з концертної зали. — Інспектор зморено сперся ліктями в стіл і обхопив руками голову. — Я послав свою людину перевірити, але того дня прибиральники восьмого округу виявили неабияку прудкість.:
— Чи є ознаки статевих зносин перед смертю?
Турон кивнув.
— А що каже на це генерал?
— Ця звістка ошелешила його, але він панував над собою. Твердить, що то не він. Тримається своєї версії, згідно з якою він приїхав і знайшов Верньє мертвою, а на вулиці коло будинку вже юрмився натовп репортерів.
— Були свідки його приїзду?
— Були — о сьомій тридцять. Питання в тому, був він у квартирі вбитої раніше того-таки вечора чи не був. Поки що ми можемо покладатися лише на його твердження, що не був.
Лябуж скрушно похитав головою.
— Генерал Дюпон… — сказав він стиха. — Має багато впливових знайомих… Непроста ситуація. — Префект уставився на інспектора. — А як він потрапив до квартири?
— Він має власний ключ.
— А решта домочадців?
Турон простяг руку до одного з високих і хитких стосів паперів, якими був захаращений його стіл. При цьому він ледь не перекинув чорнильницю. Діставши шуканий коричневий конверт, він витяг із нього аркуш паперу.
— Окрім слуг, у квартирі мешкає син мадам Верньє, Анатоль Верньє, не одружений, двадцяти шести років, колишній журналіст і письменник, а тепер — член редколегії одного періодичного видання, що спеціалізується на тематиці рідкісних і красивих книг та подібній всячині. — Він поглянув на свої нотатки. — Там мешкає також донька, Леоні, сімнадцяти років, теж не одружена.
— Їх сповістили про вбивство матері?
Турон зітхнув.
— На жаль, іще ні. Ми не змогли встановити їхнє місцезнаходження.
— Але ж чому?
— Кажуть, вони поїхали купись на село. Мої люди опитали їхніх сусідів, але вони знають обмаль. Дочка та син виїхали в п’ятницю вранці.
Префект Лябуж насумрився, і його сиві брови зійшлися на переніссі.
— Верньє? Десь я вже чув це прізвище…
— Це може бути з різних причин, мосьє. Їхній батько, Лео Верньє, був комунаром. Його заарештували й засудили до заслання. Здається, він помер на каторжних роботах.
Лябуж похитав головою.
— Я чув це прізвище зовсім недавно.
— Упродовж останнього року Верньє-молодший не раз фігурував у газетах. У замітках ішлося про його здогадну пристрасть до картярства, начебто він відвідує лігва наркоманів і борделі, але всі ці припущення є непідтвердженими. Скоріше, натяки на його аморальність, аніж фактичні докази.
— Щось на кшталт наклепницької кампанії?
— Дуже на те схоже, пане префект.
— Гадаю, то були анонімні публікації?
Турон кивнув.
— Особливо злісно нападала на Верньє газета «Ля Круа». Наприклад, вони надрукували необгрунтоване твердження, нібито він брав участь у дуелі на Марсових полях, здогадно як секундант, але навіть у такому разі це звучить досить серйозно… Ця газета надрукувала дату, час дуелі, прізвища. Верньє зміг навести алібі. Заявив, що й гадки не має, хто стоїть за цими наклепами.
Лябуж уловив інтонацію інспектора.
— Ви йому недовіряєте?
Турон скептично посміхнувся.
— Ті, хто зазнає анонімних нагінок, майже завжди знають їхніх справжніх авторів. Тому анонімними вони є лише для широкої публіки. І ще одне. Дванадцятого лютого цього року Верньє мав причетність до скандалу, пов’язаного з крадіжкою рідкісного рукопису з бібліотеки Арсеналу.
Лябуж ляснув себе по коліну.
— Ось воно що! Ось у зв’язку з чим мені видалося знайомим це прізвище!
— Завдяки своїй фахової діяльності, Верньє був постійним відвідувачем, котрий здобув довіру персоналу бібліотеки. У лютому, після анонімної підказки, виявилося, що зникла надзвичайно цінна книга з окультизму. — Турон іще раз заглянув у свої нотатки. — Твір Роберта Фладда.