— Підтвердження наростання антагонізму й ворожості, — спокійно й упевнено відповів Турон.
— У такому разі, Туроне, чому ж у трупарні опинилась Маргарита Верньє, а не сам Верньє? У цьому немає сенсу.
Префект Лябуж відкинувся на спинку й посмоктав люльку. Турон мовчки дивився на нього й чекав.
— Ви вірите в те, що Дюпон винний у вбивстві, інспекторе? Скажіть, так чи ні?
— Я не відкидаю жодної версії, аж поки ми не зберемо досить інформації.
— Так, звісно. — Лябуж нетерпляче змахнув рукою. — Одначе що підказує вам інтуїція?
— Правду кажучи, я не вважаю, що Дюпон є тим, кого ми шукаємо. Звісно, його причетність видається найпростішим поясненням. Генерал був у квартирі. Ми маємо лише його запевнення, що він застав Маргариту Верньє мертвою. У кімнаті було два келихи з шампанським, але був і шкалик з-під віскі, розбитий об решітку. Тут узагалі багато чого не клеїться. — Турон глибоко зітхнув, підшукуючи правильні слова. — Ну, по-перше, сама підказка. Якщо то й справді була сварка між коханцями, яка зайшла надто далеко, то хто ж тоді заздалегідь попередив газетярів? Тут не обійшлося без третьої сторони.
Лябуж кивнув.
— Кажіть далі.
— Зверніть іще увагу на такий, начебто, збіг: син і дочка від’їжджають, а квартиру готують до тривалої відсутності мешканців. — Він зітхнув. — Скидається на те, що все це було зумисне підстроєне.
— Тобто ви гадаєте, що генерала Дюпона підставили?
— Так, я гадаю, що ми не можемо виключати й такої можливості, пане префект. Якщо це він убив, то чому ж тоді лише відклав свій приїзд? Навпаки, він би вчинив так, щоб його там і близько ніхто не бачив.
Лябуж кивнув.
— Не можу не погодитись, інспекторе, що для нас було б великим полегшенням, якби нам таки не довелося притягати героя війни до судової відповідальності. Особливо такого славетного й обвішаного медалями ветерана, як Дюпон. — Він спіймав погляд Турона. — Ні, я жодним чином не збираюся впливати на ваше рішення, інспекторе. Якщо ви вважаєте його винним…
— Розумію вас, пане префект. Мені б теж було мало втіхи переслідувати героя Вітчизни!
Лябуж зиркнув на крикливі заголовки газет.
— З іншого ж боку, Туроне, ми не мусимо забувати, що вбито жінку.
— Так, мосьє префект.
— Нам треба, щонайперше, встановити місцезнаходження Верньє та поінформувати його про вбивство матері. Якщо раніше цей чоловік не бажав розмовляти з поліцією про різноманітні інциденти, до яких він мав стосунок протягом останнього року, то, можливо, особиста трагедія таки розв’яже йому язика. — Він ворухнувся — і стілець погрозливо заскрипів під його вагою. — Невже дійсно немає жодної зачіпки стосовно того, куди він поїхав?
Турон похитав головою.
— Ми знаємо лише, що він виїхав з Парижа чотири дні тому разом зі своєю сестрою. Візник, один із тих, хто постійно працює на Рю д’Амстердам, розповів нам, що минулої п’ятниці підібрав на Рю де Берлін чоловіка й дівчину, котрі відповідають наданому нами описові, та відвіз їх до вокзалу Сен-Лазар невдовзі по дев’ятій годині ранку.
— А їх хто-небудь бачив усередині вокзалу?
— Ніхто, пане префект. Потяги з Сен-Лазару обслуговують західні передмістя — Версаль і Сен-Жермен. Звідти ходять також потяги, узгоджені з розкладом руху пароплавів до міста Канни. І нічогісінько. Утім, вони могли на будь-якій станції пересісти на місцевий потяг. Мої люди зараз над цим працюють.
Лябуж витріщився на свою люльку. Здавалося, він почав утрачати інтерес.
— Гадаю, ви вже повідомили залізничну адміністрацію?
— Так. І на великих, і на місцевих станціях. В Іль-де-Франс були повсюдно розвішані об’яви, і ми перевіряємо списки тих, хто перетнув Ла-Манш на поромі, — на той випадок, якщо вони виїхали за межі Франції.
Префект важко засопів і підвівся. Сховавши люльку в кишеню пальта, він узяв свій циліндр і швидко рушив до дверей.
Турон теж підвівся.
— Зробіть іще один візит до Дюпона, — сказав Лябуж. — Він є нашим найпершим клієнтом у цій украй неприємній справі, хоча я схильний уважати, що ви мислите в слушному напрямку.
У дверях Лябуж зупинився та промовив:
— І ще одне, інспекторе.
— Слухаю, пане префект.
— Тримайте мене в курсі. Про перебіг розслідування я бажаю дізнаватися особисто від вас, а не з публікацій у «Ле Пті журналь». Мене не цікавлять плітки й пересуди, Туроне. Залиште їх журналістам і письменникам. Я зрозуміло висловлююсь?
— Цілком, мосьє.
РОЗДІЛ 36
Домен де ля Кад