Нарешті, Констант спромігся пробратися крізь лабіринт обману й заплутаних слідів, вибудований Верньє з метою приховати напрямок своєї втечі. Їхні сусіди, заохочувані двома-трьома су, твердили, що нічого не знають достеменно, але підслухали, пригадали та всотали вельми багато розрізнених відомостей. Їх виявилося досить, аби Констант зміг вибудувати мозаїку того дня, коли Верньє втік із Парижа. Власник «Ле Пті Шаблізьєн», ресторану неподалік квартири Верньє на Рю де Берлін, розповів, що підслухав розмову про середньовічне місто Каркасон.
Завдяки гаманцю, туго набитому грошима, його слуга легко знайшов візника, котрий відвозив утікачів до вокзалу Сен-Лазар у п’ятницю вранці, а потім знайшов і другий екіпаж, який відвіз їх до вокзалу Монпарнас. Констант дізнався також, що цей останній факт залишився невідомим для жандармів із восьмого округу.
Не абищо, але цих відомостей було задосить, щоб переконати Константа витратитись на залізничний квиток на південь. Якщо брат і сестра Верньє зупинились у Каркасоні, то це спростить завдання. Йому було байдуже, з ним та шльондра чи ні. Віктор не знав, під яким іменем вона зараз живе, бо те ім’я, під яким він її знав, було викарбуване на могильній плиті на цвинтарі Монмартр. Глухий кут.
Констант мав прибути до Марселя ввечері того-таки дня. Завтра вранці він сяде на потяг із Марселя до Каркасона. А в тому місті влаштується, наче павук у центрі павутини, й чекатиме, поки жертва не опиниться в межах його досяжності.
Рано чи пізно, але люди щось скажуть. Так завжди бувало раніше. Чутки, пересуди. Сестра Верньє — дівчина дивовижної вроди. Серед темноволосих, чорнооких і засмаглих мешканців півдня її білу шкіру й каштанові кучері неодмінно запам’ятають.
Можливо, це забере певний час, але він однаково їх знайде.
Констант вийняв із кишені відібраний у Верньє годинник. То була коштовна й рідкісна річ — у золотому корпусі, з платиновою монограмою. Йому було приємно тримати його у своїй руці, обтягненій елегантною рукавичкою, приємно було усвідомлювати, що він хоч щось та забрав у Верньє, хоч якось йому помстився. Око за око.
Його обличчя набуло жорстокого виразу, коли він уявив ту шльондру, котра посміхається зараз Верньє так само, як колись усміхалася йому. Раптом його свідомість пронизала картина: його суперник не зводить зачудованого погляду з її оголеного тіла. Ця думка була нестерпною.
Щоб хоч якось відволіктись і згаяти час, Констант потягнувся до своєї подорожньої валізи. Там він намацав ніж, схований у товсті шкіряні піхви. Цим ножем він випустив дух із Маргарити Верньє. Потім Констант дістав із валізи «Підземну подорож» Ніколаса Кліма й «Рай та Пекло» Сведенборга, але обидва твори не припали йому до смаку.
Він витяг іще одну книгу. То була «Хіромантія» Роберта Фладда.
Іще один спогад про жінку, котра його зрадила. І цей твір прекрасно збігся з його настроєм.
РОЗДІЛ 38
Рен-ле-Бен
Не встигла Леоні вибратися з бібліотеки, яку коридорі наштовхнулася на служницю Маріету. Забачивши її, вона хутко сховала книжку за спиною.
— Мадемуазеле, ваш брат послав мене сказати вам, що сьогодні вранці збирається відвідати Рен-ле-Бен і буде радий, коли ви складете йому компанію.
Леоні завагалась, але тільки на якусь мить. Їй страшенно кортіло взятися до втілення своїх планів — знайти гробницю в маєтку Домен де ла Кад. Утім, така експедиція може й почекати. А поїздка до містечка з Анатолем — не може.
— Будь ласка, перекажіть вітання моєму братові. Повідомте його, що я буду дуже рада до нього приєднатися.
— Гаразд, мадемуазеле. Екіпаж наказано подати о десятій тридцять.
Перестрибуючи через дві сходинки, Леоні притьмом кинулася до своєї кімнати, щоб знайти там якесь потаємне місце та сховати поцуплену книгу. Їй не хотілося, щоб цей твір потрапив на очі слугам. Її погляд упав на скриньку з шитвом. Швидко піднявши оздоблене віко, вона засунула книжку під пряжу й котушки, що лежали там упереміш із клаптиками матерії, подушечками для встромляння голок та наперстками.
Коли Леоні спустилася в хол, Анатоля там іще не було.
Поволі вийшовши на терасу в тильній частині будинку, вона сперлася руками на балюстраду та глянула на галявину. Чітко окреслені промені світла, пробиваючись крізь хмари, заважали добре бачити, бо створювали різкий контраст між світлом і тінню. Леоні глибоко вдихнула, набравши повні легені свіжого незабрудненого повітря. Це було так несхоже на Париж із його кіптявою, сажею та непозбутньою мантією смогу!