А коли доходить справа до одруження, все зупиняється. Заощаджені на хімчистці, обідах, пранні, лагодженні взуття хвилини безжально розтринькуються. Починаються якісь старосвітські витребеньки, походеньки, посиденьки, зітхання, з’ясування стосунків, взаємне нерозуміння. На все це витрачається час, нервові клітини, які, зважте, не поновлюються.
І що одержуємо врешті-решт? Заплутавшись у власних почуттях, обіцянках, нерозважливих вчинках, ми одружуємося лише для того, щоб позбутися тих клопотів, повернутись до нормального людського існування. А потім через якийсь час помічаємо, що поруч, втупившись в екран телевізора, сидить малосимпатична жінка, не гірша, але й, на жаль, не краща за тисячі інших.
Наш герой шукав дружину. На батьківську оселю невблаганно насувалися колони бульдозерів, скреперів, екскаваторів, і він мотався, мов зацькований гончаками заєць. Кинувся було до тих однокурсниць, які ще не встигли повискакувати заміж. Так, мовляв, і так: ви мені — руку і серце, я вам — метраж. Однокурсниці весело реготалися з його пропозицій. Їм здавалося, що він жартує. Наче хтось може жартувати метражем!
Згаявши час, запалений прикладом старшого брата (саме відгуляли хрестини близнюків), мій герой кинувся в авантюру, яка зветься коханням з першого погляду. Спочатку діяв прямолінійно, без вигадки — підходив на вулиці чи на танцювальному майданчику до першої-ліпшої дівчини, дивився їй прямо в очі і питав: «Ви вірите в кохання з першого, погляду?» Двічі одержував після цього ляпаса. Тричі його били хлопці, які вперто не вірили в кохання з першого погляду. Одного разу викликали міліцію, і йому довелося писати пояснення.
Тим часом будівельники впритул наблизилися до їхньої хатини. З огляду на повну неспроможність сина вирішити власну шлюбну проблему, довелося вдатися до запасного варіанту. Батько оформив фіктивний шлюб з далекою родичкою, яку терміново викликали з Козятинки. Шукали нареченого й для матері.
Перспектива одержати, крім фіктивної мачухи, ще й фіктивного вітчима, змусила героя діяти рішуче. А може, просто усміхнулася йому доля, бо одного разу на питання: «Чи вірите ви в любов з першого погляду?» було одержано замість ляпаса стислу відповідь: «Вірю». Він отетеріло глипнув на ту дурненьку, хутчій, щоб не передумала, призначив їй побачення біля Палацу одружень і побіг додому. Треба попередити батьків, підготувати заяву на прописку дружини, знайти такі-сякі обручки, замовити машину, яка повезе молодих понівеченими вулицями околиці, щоб всі бачили й ніхто не сумнівався.
Дома, коли писали заяву на прописку, з’ясувалося, що він забув спитати, як звуть дівчину. Прізвище їм було ні до чого — однаково завтра вона його змінить. А от ім’я…
Батько вилаяв свого молодшого за черговий прояв дурості й легковажне ставлення до питань шлюбу в умовах масового житлобудівництва. Однак жінки (мати, мачуха, братова) оборонили його. Жінки чомусь завжди ладні в такі хвилини стати на захист чоловіка, який збирається виконати свій обов’язок перед матінкою природою.
Та найважче випробування чекало на хлопця вранці. Коли прибіг до Палацу одружень, тієї, що покохала його з першого погляду, там не було. Вона не прийшла. Знищений, пригнічений страшним відкриттям, стояв біля ошатного Палацу одружень і шпетив на всі заставки долю, дівчат, будівельне управління, якому заманулося, бачте, працювати з випередженням графіка.
Не знаю, яких висот сягнули б гнівні звинувачення, аж тут підійшла до нього метка, зовсім не знайома дівиця і спитала;
«Ви Анджелу виглядаєте?»
«Так її, виявляється, Анджелою звуть?» — зрадів наш герой.
«Анджелі мама не дозволяє виходити заміж з першого погляду», — вилила на хлопця цебер холодної води енергійна дівиця.
«До чого тут мама? — здивувався він. — І що значить — з першого погляду? По-перше, це вже був би сьогодні другий погляд, а по-друге, після третього погляду можна й той… розбігтися. Вона мені надовго й непотрібна».
«Я Анджелі-дурепі теж так сказала: „Подумаєш, є про що балакати!“ Та якби на мене, я б і хвилини не роздумувала. Перший, другий, десятий. Що за арифметика? Можна й зовсім без поглядів…»
Вона йому починала подобатись.
«А як ставиться ваша мама до кохання з першого погляду?»
«Мама? — здвигнула дівуля плечима. — Я школу закінчила. Тепер їй нема діла до моїх справ — не маленька. Знаю сама, що й до чого. Власною головою живу».
Він подивився на неї і зрозумів: це саме те, що йому треба. Така не побіжить радитися з мамою, не дасть ляпаса, не буде кликати міліцію. Звичайно, краще було б мати супутницею в житті щось менш енергійне і не таке заповзятливе, тиху, сумирну жіночку, яка б забезпечила мир і спокій в твоїй оселі. Втім, ту оселю ще треба одержати. І бажано окрему.