— Не було ніякого ведмедя,— голос Вінфілда уривався. Він поскуб себе за волосся і почав шарпати комбінезон.
— Ну і хай,— саркастично відповіла Руті,— хай ведмедя не було. І білих суден з того, з чого посуд роблять,— ну, як у модних каталогах.
Вінфілд серйозно роздивлявсь її. Він указав на санітарну частину.
— Там? — спитав він.
— Я ж брехуха безсовісна,— сказала Руті.— Яка мені користь із цього — тобі оце все розказувати.
— Ходімо подивимося,— запропонував Вінфілд.
— Я вже була там,— відповіла Руті.— І сиділа на одному такому. І навіть посюсяла туди.
— Брешеш, аж вуха в’януть,— заявив Вінфілд.
Вони зайшли в будівлю санітарної частини, і тепер Руті не боялася. Вона сміливо вела брата за собою все далі. Туалети були розміщені в одному ряду вздовж великої кімнати, кожен унітаз — відгороджений, зачинений дверцятами. Фаянс аж сяяв білістю. Умивальники вишикувалися навпроти, а в третю стіну були вбудовані чотири душові кабіни.
— Не брешу,— сказала Руті.— Це унітази. Я бачила їх у каталозі.
Діти зупинилися біля однієї кабінки. Руті з бравадою підіткнула спідницю і сіла на унітаз.
— Я ж тобі казала, що була тут,— сказала вона.
Доказ продзюрчав в унітазі.
Вінфілд був не при собі. Його рука намацала важіль змиву й натиснула. Лунко почувся звук води. Руті аж підстрибнула й відскочила. Вони з Вінфілдом стояли і дивилися на унітаз. Вода в ньому ще сичала.
— Це ти накоїв,— сказала Руті.— Лазив-лазив — і зламав. Я бачила.
— Та це не я, їй-пра. Чесне слово, і не думав.
— Усе я бачила,— заперечила Руті.— Не слід тобі хороші речі довіряти — поводитися не вмієш.
Вінфілд похнюпився, опустивши підборіддя. Він глянув на Руті очима, повними сліз. Підборіддя в нього тремтіло. Руті одразу відчула каяття.
— Та забудь,— мовила вона.— Я не наскаржуся на тебе. Прикинемося, що воно вже було поламане. Навіть не скажемо, що сюди заходили.
Вона вивела його з приміщення.
Сонце, яке визирнуло з-за гірських хребтів, тепер осяяло рифлені залізні дахи п’яти санітарних блоків, сірі намети, і проміння впало на виметені проходи між наметами. І табір прокидався. Біля наметів запалали грубки, зроблені з гасових бідонів і бляшанок. У повітрі висів запах диму. Заслони наметів одкинулись, і люди прогулювалися між наметами. Біля намету Джоудів стала мати, уважно роздивляючись стежку. Вона побачила своїх дітей і підійшла до них.
— Я хвилювалася,— сказала мати.— Ви де були?
— А ми просто гуляли, дивилися,— відповіла Руті.
— Де Том? Ти бачила його?
Руті одразу прибрала поважного вигляду.
— Так, мам. Том, він сказав мені, що тре’ передати.
Вона зробила паузу, щоб підкреслити свою значущість і зробити свою роль очевидною.
— І що? — наполягала мати.
— Він казав передати вам...— Руті зробила паузу і глянула на Вінфілда, щоб бачити, як він оцінив її статус.
Мати загрозливо замахнулася на неї:
— Що?
— Він знайшов роботу,— скоромовкою заговорила Руті.— На роботу вийшов.
Вона перелякано дивилася на підняту мамину руку. Рука опустилась, а потім потяглася до Руті. Мати швидко судомно обійняла Руті за плечі й одразу відпустила. Дівчинка збентежено втупилася в землю і змінила тему розмови.
— У них отам є туалети,— сказала Руті.— Білі.
— Ви були там? — вимогливо спитала мати.
— Так, з Вінфілдом,— відповіла Руті й віроломно додала: — Він унітаз поламав.
Вінфілд пік раків від сорому. Він люто зиркнув на Руті.
— А вона посюсяла туди,— сказав він.
Мати налякалася.
— Так що ти там накоїв? Ану покажи.
Вона силоміць відвела їх до дверей і примусила зайти всередину.
— Ану, що ти наробив?
Руті відповіла:
— Там задзижчало-зашкварчало. Тепер уже не шумить.
— Покажіть мені, що ви зробили,— вимагала мати.
Вінфілд з неохотою підійшов до унітаза.
— Я не штовхав сильно,— сказав хлопчик.— Тільки отут натиснув, а...
Вода знову з шумом полилася. Він відскочив.
Мати зареготала, відкинувши голову, а Руті з Вінфілдом ображено дивилися на неї.
— Це ж воно так працює,— пояснила мати.— Я раніше бачила. Коли закінчите, тре’ сюди натиснути.
Власне неуцтво стало для дітей надто великою ганьбою. Вони вибігли надвір і вийшли у прохід, щоб подивитись, як велика родина снідає.
Мати спостерігала за ними з порога, а потім оглянула приміщення. Вона пройшла в душ, роздивилася кабінки. Підійшла до умивальників і провела пальцем по білому фаянсу. Жінка трохи відвернула воду, занурила палець у цівку і відсмикнула руку, коли пішов гарячий струмінь. На мить мати глянула в умивальник, потім вставила туди корок і налила трохи гарячої води, розрідивши її холодною. А потім вимила руки в теплій воді та ополоснула обличчя. Вона промивала і причісувала волосся мокрими пальцями, коли за спиною почулися кроки, які гупали по бетонній підлозі. Мати одразу обернулася. За нею стояв літній чоловік, який дивився на жінку з виразом праведного гніву.
Він різко запитав:
— Як ви сюди потрапили?
Мати ковтнула, відчувши спазм у горлі; вона відчула, як вода крапає в неї з підборіддя, заливаючи сукню і наскрізь її просотуючи.
— Я не знаю,— відповіла жінка вибачливим тоном.— Я думала, тут для всіх, аби користуватися.
Дядько насуплено дивився на неї.
— Це для чоловіків,— суворо сказав він. Підійшов до дверей і вказав на табличку: «Чоловічий».— Ось,— мовив він.— Ось доказ. Не бачите чи що?
— Ні,— засоромлено відповіла мати,— не помітила. А куди мені можна піти?
Чоловік охолов.
— Ви щойно приїхали? — уже м’якше спитав він.
— Серед ночі,— відповіла мати.
— І ще не говорили з комітетом?
— Яким комітетом?
— Жіночим.
— Ні, не говорила.
Він з погордою промовив:
— Комітет відвідає вас найближчим часом і введе в курс справ. Ми піклуємося за новоприбулих. А якщо вам потрібен жіночий туалет, просто перейдіть в інший кінець. Отой бік — ваш.
Мати стурбовано перепитала:
— Ви сказали — жіночий комітет... прийде просто до нас у намет?
Він кивнув:
— Досить скоро, гадаю.
— Спасибі,— сказала мати.
Вона похапцем вийшла і майже добігла до намету.
— Чоловіче! — покликала вона.— Джоне, вставай! І ти, Еле. Ану всі бігом прокидайтесь, ідіть умийтесь.
На неї подивилися перелякані сонні обличчя.
— Давайте,— кричала мати.— Швидше вилазьте, вмийтесь. І зачешіться.
Дядько Джон мав блідий і хворобливий вигляд. На підборідді в нього запікся синець од удару.
Батько нетерпляче спитав:
— Що таке?
— Комітет! — крикнула мати.— Жіночий комітет навідається до нас. Вилазьте і негайно вмийтеся. Доки ми всі хропака давали, Том устав — і роботу знайшов. Вилазьте, бігом.
Вони сонно вигарбувалися з намету. Дядько Джон трохи похитувався, і його обличчя судомно кривилося від болю.
— Бігом до того дому, митися,— наказувала мати.— Нам тре’ поснідати, а то комітет заявиться.
Вона пішла по дрівця, складені купкою за наметом, і розпалила багаття. Поставила на вогонь начиння.
— Кукурудзяні оладки,— сказала неня сама собі.— Кукурудзяні перепічки з оладки. Це найшвидше буде. Так, найшвидше.
Вона говорила сама до себе, а Руті з Вінфілдом стояли дивуючись. Одразу по всьому табору застелився дим багать, і зусібіч почулося бурмотіння.
Ружа Шаронська, скуйовджена, розпатлана і заспана, вилізла з намету. Мати вичерпувала кукурудзяне борошно жменями. Вона подивилася, яка в доньки зіжмакана, брудна сукня, розкошлане, нечесане волосся.
— Тобі треба причепуритися,— бадьоро сказала мати.— Іди і переберись. У тебе є чисте плаття. Я його попрала. І зачешись. І очі протри, а то заспані.— Мати хвилювалася.