— Тисяча чортів! Правіше давай!
Катер підвернув правіше і притишив хід, на борт полетів канат. Четвертий ловець спритно підхопив його, підтягнув і зав'язав за борт. «Гаразд, давай до лівого борту!» — крикнув він людям на глісерах, хоч вони й без того знали, що робити, — підхопили кінець сітки з лівого борту й помчали з нею напереріз табуну дельфінів, закриваючи шлях відступу. Такий самий маневр робив і глісер біля правого катера.
О, якби можна було миттю заскочити дельфінам наперед! Глісер тягнув сітку щосили, а вона шорхала, грюкала об борт поплавками і грузилами, поправляти й розплутувати її не встигали. Однак і дельфіни не гаялись. На мить стовпилися посеред загону — і раптом ринули за вожаком у останні «ворота».
— Скоріше, морського їжака вам у горлянку! — надривався в мегафон Судзір, тряс кулаком, але глісери не могли прискорити хід, не ризикуючи порвати сітку. «Ворота» звузилися вже до ширини 10–15 метрів, а дельфіни шугали крізь них стрімко, аж бризки розліталися. Зійшлися глісери, а від величезного табуна залишилося в загородці тільки дельфінів десять — п'ятнадцять.
Радж прикріпив пояс із грузилами, «взув» і застібнув ласти, надів маску, — чекав команди. І команда надійшла:
— Аквалангіст! За борт. Пропливти із зовнішнього боку сіток, розплутати, де заплуталися! А потім усередину, до дельфінів!
Судзір, прокричавши це йому в магафон, підніс до губів рацію. Усім рульовим він подав команду зводити судна разом, а лебідникам — «Вір-ра помалу-у!»
— Братове, допоможіть… — підійшов до ловців Радж. І ті, як тільки він проминув сітку, не дуже делікатно підхопили його під ноги, під лікті, посадили на борт.
Раджу доводилося пірнати з човна: сідав спиною до води і перекидався догори вниз головою. Така поза була найкращою, скоріше занурювався на потрібну глибину. А тут цього не можна було зробити, катер гойдало, і Радж просто відштовхнувся, полетів ногами вниз.
Занурився метрів на два. Плавучість була поганою, мабуть, замало почепив грузил. Запотіло і скельце маски, вмить утворилася сіра плівка, нічого не було видно. Крутнувся — де сітка? Так легко й самому заплутатись.
Ударив ластами, вискочив на поверхню. Зняв маску, занурив її в воду. Огледівся — ага, он де глісер, отже, і сітка приблизно туди веде. Знову натягнув маску, випрямив добре гумові закраїни і пірнув сторч головою, запрацював ластами.
Сітку він бачив праворуч, вічка великі, руку можна просунути. Такими рибу не ловлять. Так звідки ж оці ловці дельфінів, що й сітки дивні мають, і досвід ловлення?
Радж плив уздовж зовнішнього боку сітки. Вона зовсім не схожа на аламан, гігантський мішок із закрилками. Це просто плетена загородка. Зверху, біля каната, сітка натягнута туго, нейлон, здавалося, аж дзвенить від напруги. Мабуть, на крайніх катерах теж працюють уже лебідки, підтягують сітки разом з глісерами, зменшують коло охоплення. Чим глибше ішла сітка, тим зменшувалося натягання. Цікаво, яка вона завширшки? Нижній край розтає, зникає в синизні.
Почав ще більше занурюватись, чіпляючись за вічка правою рукою, туди-сюди посмикуючи, розправляючи. Тут сітка була ще слабіше натягнута, випиналася у зовнішній бік, як вітрило.
Не доводилося Раджу плавати з аквалангом у відкритому морі. Яка тут прозора синя вода! Яка пустота!.. Дна не видно, там де повинно бути дно, синіє, сутінок, за яким угадується фіолетова чорнота безодні. Мерзлякувато тягне звідти холодом і жахом.
Синя вода, бо немає планктону. А немає планктону, немає й риби. То чого товклися тут, коли немає риби, дельфіни? Вони ж не дурні, щоб просто так припливти сюди, позабавлятися, поперекидатися. Може, якийсь свій сход провадили у нейтральних водах?
Радж побачив заплутаний шматок сітки і спустився до самого низу. Від тиску зробилися на костюмі жорсткі складки, ніби металеві ребра, важко згинати-розгинати ноги. Здалося, що й думки тут, на глибині, повільніше ворушаться. Як може заплутатись нижній край? Адже там свій канат, там же грузила. А от як: одна гайка потрапила у вічко та ще перекинулась разів зо два, закрутилась. Наверху — то й придивився б краще, і скоріше збагнув би, як витягти оту гайку. А тут поки зрозумів, у який бік розкручується, а в який закручується, минули довгі хвилини. Хотів уже діставати крис, щоб шарахнути по впертій петлі. А тут іще гума маски так прилипла до обличчя, так присмокталася, ніби якісь присоски восьминога. Щосили кілька разів видихнув носом під маску, аби вирівняти тиск.
Спливав до верхнього краю сітки і бачив за нею високо-високо вгорі силуети дельфінів — то темнішим боком обернуться, то блиснуть животом. Ніби дивні безкрилі птахи кружляють у небі, спливаються разом, прямують до сіток, знову різко відвертають. Двигуни суден мовчали, і між видихами-булькотанням бульбашок чув щебет, дуже схожий на лемент горобців, коли збереться їх ціла тьма-тьмуща і щось не поділять між собою. Пташиний гармидер прорізували різкі тривожні свистки.