— Що робити, Безсмертний? В мене більше нікого не лишилося… — Радж нагнув голову, з усієї сили затискуючи рот, скрегочучи зубами, щоб не застогнати. — Жити не хочеться…
— Насамперед візьми себе в руки. Незважаючи ні на що, треба жити. Треба! Тепер кожний чесний чоловік на обліку. Ми вже не належимо тільки собі, не можемо самі розпоряджатися своїм життям.
— Це в майбутньому. Ти мені скажи, що тепер робити?!
— Піти й постаратися хоч трохи відпочити. Треба дочекатись ранку… І будемо шукати… Одного не можу зрозуміти: чого він з акваланга вивільнився?
— Могло бути глибинне оп'яніння… Я ж йому нічого про нього не казав… Тільки про елементарну техніку безпеки… Хіба я міг подумати, що Янг буде опускатися на таку глибину? Сам, без будь-якої страховки!.. Я і то ще жодного разу на таку глибину не спускався.
— Іди, друже, додому. Поспи, якщо зможеш… Важкий буде завтра день. Я до тебе прийду, як тільки розвидниться. А вночі нічого не зробиш, нічим йому не допоможеш.
«Допоможеш…» Хоч би тіло знайти… Хоч би тіло…» — розпачливо думав Радж.
До пива навіть не доторкнувся. Пішов від стола мовчки, не попрощавшись.
Натача закінчила обдирати довгу, як пакіл, криву бульбу ямса. Порізала на кружечки, щоб обсмажити. І в цей час вернувся Радж.
— А я й забув тобі сказати… Макарони ж є зварені. Їж.
— Це я на ранок підсмажу, з собою візьмемо. — У Натачі тужливо тремтіли губи.
— У Крафта ще огонь горить — забіжу. Може, дасть «Нептуна» на завтра, — сказав Радж тихо, мов прибитий, і вийшов.
— Ага, сходи, — як господиня, погодилася Натача.
Піднімався Радж скрипучими сходами важко, по-старечому.
Для годиться постукав, але двері відчинив, не чекаючи відповіді.
За столом Крафта сидів, уткнувшись у папери, Судзір.
— А де містер Крафт? — запитав здивовано.
— Був, та загув… — неохоче підвів голову Судзір. Вигляд незадоволений: перешкодили. — Правда, завтра ще зможеш його побачити — буде тут з нотаріусом. І до Англії поїде.
— У гості? У відпустку? — все не міг очуматися від такої несподіванки Радж.
— Багато запитань ставиш. Кажи, що ти хотів…
— Я хотів… З хазяїном мені треба було б поговорити.
— Слухаю тебе. — Судзір подивився на ручний годинник.
— Так ти… так ви…
— Можеш говорити «ти», як і раніше. Я не кривдитимусь. Правда, були у нас сутички по роботі… Але де їх не буває? Служба є служба. А хто давнє пом'яне, той лиха не мине.
— Так що, у тебе тепер треба проситись… просити?!
— Ага. Ніхто не знає, хто в кого буде на поминках. Завтра решту паперів на купівлю-продаж підписуємо.
Радж помовчав, збираючись з духом і думками.
— Горе в мене… Янг утопився… На Гірському… Треба їхати шукати.
— О, боги… Коли ж це могло трапитись? Я ж учора його бачив.
— То вчора, а це — сьогодні. «Нептуна» проситиму… І щоб самого з роботи відпустив.
— Мені з тобою треба багато про що поговорити. Але зараз в тебе клопоти, і в мене. Цими днями неодмінно поговоримо.
— Так я про «Нептуна»…
— Візьмеш. Я тобі зобов'язаний, можна сказати, життям… Думаю, що потім усі витрати від простою наженеш. Так?
— Так, містере Судзір.
— Ну, навіщо так офіційно? Я хотів би, щоб стосунки між нами залишились дружніми. Бувай! — трохи підняв над столом забинтовану праву руку.
— На добраніч! Дякую.
«От як… Проковтнув Крафта і не поперхнувся. І де він грошей на це стільки взяв? Зарплата в нього була тільки наполовину більша за мою…
Червоні губи викажуть того, хто жував бетель. І сліпому видно: сам Судзір приклав руку до розорення Крафта. Інакше не говорив би про це з таким спокоєм і задоволенням. Навіть звістка про загибель Янга не вивела його з цього настрою. А хлопчик же щиро любив дельфінів, охоче, навіть надмірно допомагав Судзіру в роботі.
Тісно думкам у Раджевій голові.
Віддав тапчан Натачі, а сам, узявши дещо під бік, улаштувався на лавці у дворі. За всю ніч навіть і на мить не задрімав. Хворобливе уявлення малювало жахливі картини, і все про те, як гинув, топився Янг. «Я… Тільки я винуватий у загибелі брата… Не допильнував, не доказав того, що мусив йому сказати. А треба було всю увагу йому віддати — і за себе, і за батька, і за матір…»
І була така тяжка мить, так облягло серце болями і стражданнями, що хотів уже заподіяти собі смерть. Та застогнала, почала скрикувати уві сні Натача, і це трохи протверезило.