— Ти сказав — «або». Що — «або»?
Амара зам'явся:
— Ну — гаразд… Я тобі не казав, а ти не чув. Той гурток пам'ятаєш? Що в «Кракені» засідав?
— Ну…
— Так гурток гуртком, а… Є ще у підпільної організації загін бойовиків. Навчені як слід, озброєні… Їх створюватимуть дедалі більше, до того ж — у суворій таємниці. Сам міг здогадатися, що тільки лекціями і гуртками султана не переможеш.
— Вважаю, що це «або» ти не казав. Щоб розпатрати табір, досить і поліції.
— Додумався: ножем по проводах! У печеру все одно ж не поліз би одразу, ліхтарів з собою не брали. А там же темрява!
З берега почувся короткий скрик чайки. Обернули туди голови… По коліна у воді стояли Даял і Мамада. Абдула і Натача залізли аж до пояса. Усі махали їм руками, кликали до себе.
— Щось трапилося… Знайшли, мабуть, щось… — Радж, не одягаючи маску, поплив до гурту, шльопаючи по воді маскою. Амара за ним.
Носії були майже на лінії буйків, до табору залишалося метрів сто п'ятдесят — двісті. Близько! Тому Радж і Амара, щоб не маячити в гідрокостюмах, полягали на живіт у прибої.
— Ось, дивіться! — Натача впала перед Раджем на коліна, простягла до нього долоню, ледве не в ніс, і відразу ж — Амарі: — Він живий, живи-и-ий… — вона притиснула долоню з тим, що показувала, до губів.
Радж схопив її за руку, з силою одвів униз.
— Та покажи-и ти-и… чортова…
Але Натача вихопила лівою рукою з правої якусь ганчірочку, затрясла нею.
— І ось! — засмикала подолок своєї спіднички. — З мого плаття це! Така сама матерія… Отут виловили, у прибої!
— Ага! Правда! — допомагав Натачі, то присідав, то схоплювався на ноги і Абдула. Тота метлявся у нього під рукою і трохи скімлив.
— Хіба мало в прибої сміття.
— Яке сміття?! Диви-ись… як згорнутий шматочок… і зв'язаний… А як зв'язаний? Три петлі, як квіточка… Зовсім недавно Янг учив мене в'язати такі бантики! — Обличчя в Натачі палало, губи тремтіли.
Радж обережно взяв двома пальцями шматок, поклав собі на долоню. Торкав пальцями у вологий згорточок, пробував нігтем підчепити петлі, щоб розібратися, як зав'язана тоненька нитка. Але вони були мокрі й злипалися… Гмукнув недовірливо, хотів уже кинути за спину, в море.
Натача схопила згорточок, порвала нитку, розгорнула шматочок, витрусивши з нього трохи зілля.
— Чого б тоді цьому шматочку бути тут? Навіщо комусь робити такі згорточки і в'язати Янговими вузлами? — гарячилась Натача. — Він ніяк не міг подати про себе звістки! Не напишеш, не винесеш, не пошлеш… Що було під руками, з того і робив. Воді довірив, а вона винесла… Мою блузку порвав. Він знав, що його і тут шукатимемо, і зробив, аби тільки нам було зрозуміло… Ну і Янг, який він розумний, який хитрий! Він живи-и-ий!..
— Якщо все так, як ти кажеш… — почав щось говорити Амара, але подивився на Раджа. Той заплющив очі. — Ти що? Тобі погано?!
— Нічого, нічого… — відповів Радж, не розплющуючи очей, подихавши. — Затискує щось там… Перевтомився сьогодні.
— Якщо все так, Натачо… — Амара обернувся до неї. — То до твоїх рук потрапив один шанс із тисячі. А може, і ще менший, — він узяв у Натачі клаптик, розгладив на долоні.
— З тисячі? Він же не міг тисячу клаптиків з блузки нарвати, — не збагнула Натача.
— Я не в тому розумінні… Щоб зостатися живому, в нього не було шансів. А вижив! Щоб потрапив тобі до рук цей клаптик… Хай він хоч десяток чи два їх пустив… Але теж шансів майже не було. Диво, та й годі!_
— Дай сюди! — вихопила Натача ганчірочку. — От руда пляма скраєчку, бачите? Уся пляма на зірку схожа… Братик ударив у плечі каракатицею, а вона чорнило — випустила… На спині пляма була… Чого ви сидите? Шукати треба!.. Рятувати Янга треба! — Натача знову розплакалася.
— Бабу… — подав занепокоєно голос Даял. Досі носії сиділи мовчки, ніби заніміли від усього почутого. — Бабу, я такий радий… Я поздоровляю вас. Я вірю дівчинці, що брат ваш живий. Але ви на нас не розраховуйте, коли підете в табір. Ми не наймалися на це. Ми погоджувалися тільки речі нести. А тут… з оцим табором… справа нечиста.
— Ми не можемо вам усього говорити про табір, що знаємо. Але «нечиста» — не те слово. Слабо сказано! — Радж відстібнув ласти, сів по-турецькому. — Там печера її них під берегом. Якщо Янг живий, то він у печері… Вихід з неї під водою на глибині чотирьох, а то й п'яти метрів. А загороджений хитромудро, по-науковому. Сичить Янг у темряві…
— А може, й не в темряві — проводи забув? — обперся на лікті Амара, а потім теж сів. — То якщо там світло, могли й виявити Янга, спіймати… Але якби схопили, то чи зміг би він пускати такі цидулки? Коли в печері і там вода — то зміг би… А коли десь під замком сидить, уже на березі?