— Як де. Аби добре розвідали, пошукали, то, може, і в струмках могли на родовище натрапити… А з туземців ніхто нічого не знає про золото. Бояться цього озера.
— Старий, то ти, може, кумекаєш, як і з цими пляшконосами справлятися? Я вчора і на ймення кликав, і рибою принаджував — жоден не підплив. Курсують віддалеки, поглядають.
— Може, не нам треба було з ними займатись. Хай би ті, хто не брав участі у викраденні, транспортуванні. Може, вони нас по запаху впізнають?
— Дідько їх знає… А може, просто до лампочки бояться підпливати? І заслона бульбашкова сильно впливає на них — здалека відчувають, хоч там і спрямоване випромінювання. Спробуємо з плота…
Вода в печері хоч помалу, а все-таки рухалася в напрямку до виходу. Бо стояли ті двоє на плоту спочатку так, що лампочка виблискувала з-за плеча лівого. А поки постояли, поговорили — почала виблискувати між ними, потім — із-за плеча правого. Пліт ледь помітно рухався за водою.
— Піт був у дельфінарії, а нічого не може сказати, які команди подавав той дресирувальник.
— Він дельфінів бачив під час вистави, а не на заняттях.
— Я ж казав Піту: рано! Хай краще вивчаться. Ні-і, давай-давай, хап-хап. А тепер хоч під хвіст їм труби.
— А якщо більше не було б такого зручного випадку?
— Не було б, то самі влаштували б. Терпінням треба було запастися, терпінням!
— Терпінням… А забув, що час — гроші? Не знаєш, де виграєш, де програєш. Спробуємо, не вийде нічого — доведеться Судзіра в долю брати.
— Це той дресирувальник?
— Еге ж… Штучка — пальця в рот не клади.
— Шеф сьогодні припливає, то скаже, що робити.
— У шефа, думаєш, парламент, а не голова?
— Не парламент, але — голова.
— Погодиться шеф… Не бачу я іншого виходу. Якщо на одному втратимо, то на іншому виграємо.
— Сніданок де? На пустій каві скоро ніг не потягнеш. Злопати б хоч зо два сандвичі.
— Он… на ті черпалки я поклав.
— Мішка рогожного ти не брав? Я кинув учора на черпалки, щоб трохи просох.
— Не бачив… Може, краби стягнули.
— А рибу куди поклав?
— Там же… Не доберуться, не турбуйся.
— З оцими крабами… Відбою немає. Лізуть, як мухи на струп.
— Гадаєш, допоможе ота риба? Дельфіни не голодні, начхати їм на наше частування.
У Янга давно свербіло в носі. Він і на перенісся натискував, і сякався тихенько, і чухав пальцем у ніздрях. Не допомогло, чхнув — вибухово, бо затискував і ніс і рот долонями.
— Будь здоровий! — сказав правий аквалангіст.
— Це ти мені? Я не чхав… Може, дельфін.
— А що, дельфіни теж чхають?
— Може, і чхають. Кажуть, у них мозок дуже на людський схожий.
— Якщо такий схожий, то, може, їх і спокушати треба чим-небудь іншим… Скажімо, вином, а не рибою.
— Ха-ха, ну й придумав!
— Риби у печері вистачає, поки не переловлять всю — не сунься. А переловлять — самі на поклін прийдуть. А ми їм: хто не працює, той не їсть.
— Старий, ти не соціаліст? Тепер модно під соціаліста маскуватись.
— Ти що — того? — правий аквалангіст покрутив пальцем біля скроні.
— Гм… Виходить, ти самостійно відкрив один з основних соціалістичних принципів.
— Виходить, соціалісти — не дурні, якщо до цього додумалися.
— Розбалакалися ми тут…
— Ніхто не почує.
— Я не про те. Працювати треба, а ми… Зволікаємо час, зволікаємо. А потім Піт або шеф спитають: а що ми зробили за цілий день?
— Ага-a… Щоб вони виздихали, ці дельфіни… Знаєш. давай поснідаємо, а тоді й почнемо.
— Давай, хіба я проти?
Обидва на плоту стали на коліна, загребли руками воду, щоб щільніше пристати до пляжу. Неначе боялися намочити гідрокостюми. А пристали, то перший, що, ступив на берег, почав виробляти ногами всякі викрутаси, ніби стукав ними туди й сюди, щось розкидав на всі боки. Спинився біля купи совків, заглянув з одного боку, з другого, потупав грізно, лякаючи крабів.
— Старий, ти не пам'ятаєш, що робиш. Ніякої рогожі тут немає.
— Ч-чорт… Я ж не з'їхав з глузду. Невже краби могли потягнути? — той, що чортихнувся, озирався довкола, оглядаючи всю площадку. Потім пройшов повз самий край, вдивляючись у воду. Звідкись з правого боку, де була вже темрява, приніс дві круглі речі, схожі на решета, поперевертав їх. Обидва аквалангісти посідали на них лицем в лице, і стали потрошити виблискуючий прозорий мішок з харчами. Сиділи так, що один закривав трохи другого і закривав те, що діставали з мішка. Говорили далі напівголосно, і Янг, хоч і наставляв здорове вухо, нічого не міг розібрати.
Уявив, що вони їдять, яку смакоту, і в шлунку почалися голодні болі. Зачерпнув долонею солоної води, ковтнув. Почало нудити.