Повільно, прикидаючи, що треба зробити насамперед, ступав по скрипучих східцях. Зробить спочатку те, що наказує Судзір, треба поки що догоджати йому, як лихому фурункулу. Потім слід привести до ладу всі інші акваланги, балони й костюми. Амара не допоміг з ними розібратися, тільки-но причалили до затоки, — вискочив на берег. Він запізнювався на роботу, не мав часу навіть прийняти душ. Устиг крикнути, що вранці прибіжить знову. Другу добу без сну — як він витримує? Абдула теж — собачку під пахву і гайда. Ну, цей міг би й не поспішати, міг допомогти. Але щось бурмотів: «Донна… Синьйора… Донна…» Проголодався, певно, як звір, тому й поспішав. Не хотілося Раджу погано думати про Янгового друга, але дещо у поведінці хлопчика не подобалося. Було в ньому немало від міського шпанюка. Так і довелося самому розвантажувати «Нептун», заганяти його. тельфером у гараж, самому все переносити до комори. А тут і сутінки настали.
«Куди він знову намірився пуститися з аквалангом?» — подумав про Судзіра.
Радж відчував себе страшенно знесиленим, і не так фізично, м'язево, як нервово. І як тільки побачив, що Судзір залишив кабінет, прийшов у «резиденцію» приховати до ранку спорядження, вирішив не доводити до ладу все інше, а прийняти душ, переодягнутися і сходити в місто. Там підвечеряє і загляне в поліцейську дільницю. Розкаже про підводну печеру. Хай зацікавляться табірниками не відкладаючи, щоб, ті не змогли замести сліди. Певно ж, захочуть поліцейські самі переконатися, запливти в печеру. Отже, треба буде підготувати і їм пару аквалангів. Але це вже зробить, коли прийде з міста. Головне завдання — умовити поліцейських послати в табір озброєний загін. Завтра ж! Він сам їх супроводжуватиме, сам усе покаже і розкаже, що знає… «Тільки от якби Янг витримав там ще добу — якщо живий, звичайно… У ті ганчірки, що Натача показувала, важко повірити. Але… чого тільки на світі не буває!..»
Через шум і плескіт води не почув, коли Судзір залишив «резиденцію». Та коли вийшов сам, то з лавки, з-під магнолії, обізвався Алі:
— Здоров, Радже. Посидь трохи, розмова є. Коли Радж сів поруч, одразу вів далі:
— Прийми мої співчуття — таке в тебе горе… Мені тільки сьогодні Абрахамс сказав, і треба ж такому трапитись! А такий хлопчина був, він мені зразу сподобався.
— Дякую за співчуття… Але може так статися, що він живий. Ти зараз у мене про це не розпитуй, потім усе розкаяну. І сам нікому не говори, що може бути такий поворот. Наплелося стільки — у голові не вкладається.
— Що, і тебе звільняє? — випростався, ніби хотів устати, Алі.
— Ти про Судзіра? Ні, мене залишає, у дресируваники переводить. Я інші справи маю на увазі.
— А мене звільняє. І Абрахамса, і тих тіток-прибиральниць. Сказав, щоб шукали роботу, тиждень дав на це. Усіх своїх набиратиме, і тільки чоловіків. Крутилися тут сьогодні якісь підозрілі типи, розмовляв з ними Судзір. Здається, я вже бачив деяких в лице… Може, з тієї компанії, що ловили дельфінів? А надвечір англієць був, Піт. Правда, зайшов і одразу назад.
— Не думай, що мені дуже хочеться з ним працювати, навіть дресирувальником. Але згодився поки що… А для прогулянок на «Нептуні» і підводних прогулянок теж своїх поплічників набиратиме. Хвалився своїми планами тільки-но. Хоче мудріше зробити, ніж у Японії. Там є в Іоміурі, під Токіо, підводний театр. Дівки голі під водою плавають, всякі штуки виробляють, а на них дивляться крізь скло.
— Боже, боже… Був дельфінаріум, а хочуть його в притон з розпутними дівками перетворити.
— Не знаєш, чого він на Абрахамса уївся? Казав, що старий соває свого носа куди не слід.
— А-а, це… Скаржився Абрахамс… Образив його Судзір, трохи не побив. А через що? Побачив старий, що «резиденція» не замкнута, вирішив там прибрати, лад навести, хоч не його це діло. А Судзір налетів, як тигр: «Геть! Щоб і ноги твоєї тут не було!» Може, і не визвірився б так. Та побачив, що Абрахамс крутить у руках приз, дельфінчик той на підставці. «Продайте один, — каже. — Вони дуже мені подобаються, хочу внучці на день народження подарувати. Десять доларів дам». А Судзір його в потилицю, в потилицю і виштовхав за двері. Ота цяцька, може, й долара не коштує, тільки й вартості, що в продажу немає, на замовлення Судзіра десь виготовляються.
— У людей профспілки є, допомагають обстоювати свої права перед капіталістами, під час страйків допомагають протриматись. А в нас… нікому не поскаржишся. Що господар хоче, те й робить, б'є і плакати не дає.