— І гроші знайдуться, — тоном мільйонера говорить Янг, але з-за пояса нічого не дістає, не показує. Вони в палаті не самі, є і чужі, у кутках стоять ще чотири ліжка.
— Може, хтось побачить моїх… наших… Не кажіть, що зі мною таке. Що підсковзнувся… — попросив Амара. — А гроші вам поверну. Одужаю і зароблю.
Чотири кулаки потягнулися до його носа.
— Не буду… Не буду… — кволо усміхається Амара.
— Твоє завдання зараз — видужати, — сказав Янг.
— Якнайшвидше, — додав Абдула.
— Я до тебе щодня приходитиму, — пообіцяла Натача. — Казатиму, сестра твоя.
— Видужуй, друже. Багато у нас справ попереду, багато роботи, — багатозначно мовив Радж.
— А ти, Радж, остерігайся… знаєш кого. Тричі будь пильним. Ти теж потрібний для справи.
— Ну, ми підемо. Горбоносий дав два дні і наказав, щоб з'явилися на Раї в поліцейську дільницю одразу, як тільки приїдемо. Розмова в них ще є… І акваланг десь у них…
Уже заглядала в двері сестра, кивком кликала всіх до виходу, але друзі ніяк не могли розстатися. Нарешті пішли.
На вулиці, йдучи до причалів, коли трапилося більш-менш затишне місце, Янг показав Раджу «дракончика».
Приголомшений Радж довго мовчав, виважуючи «залізяку» в руці.
— Янге… Усі твої страждання були недаремні… Прив'яжи добре, з-за пояса може й випасти. У мене поки що… — поплескав по голих грудях, — заховати нікуди, а з кишені стирчатиме. Гроші нам будуть потрібні. 6 одна велика, свята справа… Коли-небудь скажу і вам.
Натача, довівши їх до причалів, подала кожному з них руку. Янгова рука довгенько затримала її руку, очі дивилися в очі так, що дівчинка засоромилася, вирвала свою, подалася з місця бігом.
Була четверта година опівдні, коли друзі добралися до Рая. Довелося спеціально наймати моторку, бо в таку пору попутних човнів не знайшлося.
У цей час захоплений піратами танкер і їхні катери були за п'ять кілометрів від Рая, збиралися вже обходити півострів з півдня. І тут їх перестріли катери берегової охорони султанату, яких послали на перехоплення, мабуть, за найвищим наказом. Зав'язався бій, і був він швидкоплинний. Невдовзі два з трьох султанських катерів були потоплені торпедами. Третій відійшов якомога далі і чогось чекав. За цей час танкер наблизився до острова на відстань двох кілометрів…
І тут з'явилися бойові вертольоти, знову зав'язався бій. Піратські катери були розстріляні зверху ракетами й затоплені.
Ніхто не міг потім сказати, від чийого пострілу на танкері спалахнула пожежа. А може, його підпалили самі пірати, що були на борту, — гинути так з музикою! Довжелезний некерований танкер вітер і хвилі погнали просто на Рай. Течія теж була зі сходу, і все це допомагало одне одному. Сміливці, що перебралися з третього султанського катера на танкер, нічим зарадити не могли: і штурвал, і всякі пульти були підірвані.
Тим часом довжелезна хмара чорного задушливого диму досягла Рая. Сунулася вона низько, по самій воді і землі, за короткі хвилини застелила всі вулиці, закутала будинки. У готелях і пансіонатах почалася паніка… Різношерста публіка ринула в порт. «Катастрофа! Катастрофа!» — було у всіх на устах, і це слово зв'язувалося не тільки з танкером, але й з самим островом.
Земля, місяць і сонце на той час стояли на одній прямій. Починався найвищий за півроку прилив. А вітер зі сходу дедалі дужчав. Починався шторм, який збирався вже кілька днів.
Вітер приніс якесь полегшення, бо трішечки відвернув від острова зловісну задушливу хмару. Але прийшло друге лихо: некерований танкер розпоровся на рифах, проломи були у багатьох танках, бо в море ринули потоки нафти. А буря ніби навмисно ще кілька разів розвернула танкер і так, і сяк, підіймаючи то ніс, то корму, і нарешті танкер розламався на дві половини. І ці величезні половини вже кожна окремо скреготали, оберталися, западали набік.
Спалахнула нафта і на воді. Широкий палаючий потік почав охоплювати острів з півночі, де пляжі, і з півдня, де був порт.
А в порту панував уже дикий розгардіяш і паніка, люди з боєм захоплювали все, що могло плисти чи триматися на воді, сподіваючись вибратися з вогняного напівкільця, поки палаюча нафта не відрізала шлях до відступу. Деякі судна з пасажирами, а деякі і без них пощастило вивести до західних секторів. Не солодко було їм у розбурханому морі, але поступово судна пробивалися у напрямку до Головного острова.
Почали горіти джонки, з плавучого селища здійнявся лемент і зойк людських голосів…
Радж і Янг розлучилися з Абдулою, як тільки висадилися на Раї. Побіг Абдула повинитися перед синьйорою. А вони заглянули в дельфінарій. Устигли побачити тільки Абрахамса. Він неухильно ніс службу, годував дельфінів. Сказали йому про загибель Судзіра, і Абрахамс заойкав і заайкав: «А як же тепер дельфінарій? А як же я… ми всі?!»