Що оці п'ятдесят доларів! Навіть не п'ятдесят, а вже менше — устиг розтратити. Якби була набита грошима кишеня, то тоді б він розвернувся, тоді б показав, чого вартий. Хай би тоді дивилися на нього оті нікчеми біргусівці й заздрили.
Пуол випив цілу склянку соку з цукрової тростини. Гендляр, з вигляду китаєць, відганяючи мух і ос, при ньому ж пропустив між валиками преса довгу палицю-стеблину тростини, вичавив сік, підставивши посудину під лоток… Пив Пуол і кривився: нічого особливого, солодкий, аж губи злипаються, теплий, пахне зеленню і спраги аніскільки не утамовує. А як уявив, що під прес потрапили десь мухи й оси і китаєць з них теж соку начавив, то аж занудило й підкотило до горла. Плюнув, пішов далі.
Коло якогось шинку, що виходив дверима у скверик, повиносили під дерева столи й стільці і обслуговували клієнтів на свіжому повітрі. Пуол теж прибрав поважного вигляду панка-багатія, сів у затінку, за стіл. Не встиг поглянути — де ж кельнер? — як той уже сам підбіг, схопив з лівого ліктя серветку, махнув нею по столу, нахилився: «Що накажете?» Ах, як сподобалося Пуолу, що йому кланяються, як потішило це його самолюбство, піднесло у власних очах! «Щось у мене є таке… отаке… А хлопець не старший літами за мене. І мені кланяється!» Кельнер неспокійно зиркав ще за один столик, де сідала літня пара, з вигляду малайці. «Що накажете?» — ще раз перепитав кельнер. «Оранжаду! Найхолоднішого!» — «Бу' зроблено!» — хлопець від нього підлетів до тієї пари і там схилився зо два рази в поклоні, потім помчав звідти і зник за дверима шинку, з дренькотом розкинувши на обидва боки бамбукові висульки-ширмочку з намальованими пальмами. Може, через хвилину вискочив з тацею, на якій стояли три високі різнобарвних пластмасових фужери з напоєм, поставив один біля Пуола — об стінки фужера застукав кубик льоду, — помчав до літньої пари.
Пуол спочатку вийняв поліетиленову трубочку, як непотрібну, сьорбнув соку просто з фужера, аж лід заскочив у рот. Так і тримав уже на язику крижинку, смокчучи сік. Але побачив, що малайці не поспішають проковтнути питво, а попивають його крізь трубочки, зосереджено і заспокійливо поглядаючи навкруги. Криги вони не беруть у рот, і шматочки глухо подзвонюють об стійки фужерів, особливо коли малайці починають колотити сік соломинками. «Он воно що…» — Пуол нагнувся над своїм фужером — тьфу! — виплюнув туди кригу і тож поганяв її соломинкою. Потім і сам уже засмоктав оранжад крізь трубочку — поважно, з незалежним виглядом позираючи довкола. Пуол робитиме все так само, як оті двоє бізнесменів, начебто небагаті на вигляд, а насправді — ого-го… Пуол усе що треба, запозичить, усього навчиться. Він нічим не гірший за них, то чому б і йому врешті не стати багатієм? Щоб усі кланялися йому…
— Ще скляночку! — наказав кельнерові. Уже сьогодні, в перший день свого байдикування по столиці, хотілося зробити всі можливі кроки до того життя, яким колись житиме, тієї кар'єри, що принесе йому гроші, гроші, гроші… Будь-які, у всякій валюті.
Досмоктав другу склянку, аж забурчало в животі, крижинки засунув, як мавпа, за щоку, пішов далі.
Минав вулицю за вулицею, брів коло високих будинків і низьких, широкими вулицями і брудними завулками, пройшов кілька майданів. Постояв, поспостерігав трохи за тим, як змінюється почесна варта біля палацу султана. «Ха, одні остолопи тупають ногами, інші роззявляють на них рота і витріщають очі…» — подався далі. Заглядав у якісь лавочки-крамнички, аптеки, де теж щось пив. Повештався по базару. Навмисне спотикався об розкладені на циновках фрукти, овочі, та ще перший і сваритися починав, коли продавці обурювалися. То в одного, то в іншого брав що-небудь покуштувати, прицінювався, торгувався, а потім гудив і йшов далі.
Потрапив у кінотеатр, хоч спочатку хотів пройти повз нього. Привабила намальована на афіші потвора — чи то людина-велетень, чи то гігантська мавпа; паща червона, ікласта, сама в шерсті, лазить по місту, перевертаючи на купу хмарочоси, душачи людей. Сидів у залі, дерев'янів від жаху, але жодного разу не скрикнув, не пискнув, хоч мавпа-гігант на екрані розривала на шматки людей, смоктала з них кров.
Був уже вечір, коли він вийшов з кіно. На Рекріейшн-стріт — вулиці відпочинку й розваг — палахкотіли різнобарвні реклами, приваблювали ресторани й кабаре. Біля якихось не дуже виразних дверей без будь-якої вивіски його спинила молода парочка. Пуол піддався на умовляння, ступив за ці двері…
… Викинули його, п'яного, після півночі. У голові сильно гуло, а в кишені було тихо-тихо.